Олена Арматіна - Моя Капризуля, Олена Арматіна

- Я винен перед тобою за те, що не залишив тебе поруч, а віддав тоді братам Огго. Але я і зараз вчинив би так само - адже це дало тобі шанс вижити. Залишся ми разом, загинули б обидва - і ти, і я.

Капрісуель схлипнула, але нічого не сказала. Вважатиму, що це вже хоч якийсь успіх.

- І шкодую про те, що погодився ділити тебе з Деніелом. Але... я зробив це не заради порятунку свого життя, а тому що слабкий - я просто не зміг розпрощатися з тобою. А ти не могла розлучитися з ним. Знала б ти, як я ненавидів його, як ненавидів себе за цю слабкість. Ти - моє кохання, Капрісуель. Ти - мій біль. Моє серце. Моя душа. Без тебе я жити не буду. Я вижив тільки через тебе. Заради того, щоб побачити ще раз.

Не передати словами, як би я хотів почути від неї - " кохаю". Але вона мовчала, і лише тихенько тремтіла в моїх руках.

- Більше я ні в чому не винен перед тобою.

- Ти приїхав не за мною, а за моїм сином...

- Ні. Я приїхав до тебе. Хотів побачити, вдихнути твій запах. Що став би робити, якби зрозумів, що ти з ним щаслива - не знаю. Не буду брехати, я ненавиджу Деніела за те, що ти кохаєш його...

Я замовк, потай сподіваючись почути від неї, що я помиляюся - і вона кохає мене, а не його. Але не почув. Нічого не почув - ні слова, ні зітхання, ні дихання. Тільки сердечко билося в її грудях, як перелякана пташка.

- А потім побачив тебе - перелякану, нещасну, зблідлу... І все в моїй голові стало на свої місця: ти будеш тільки моєю, навіть якщо мені для цього доведеться вбити Деніела. І Демісона. І будь-кого іншого.

- Мій син... Ти забрав його...

- Ні. Просто відправив у безпечне місце. Ти робиш мене слабким, Капрісуель, і божевільним. Я хотів залишитися з тобою наодинці, нам стільки потрібно пригадати, обговорити... познайомитися наново. Знаю, ти мене зовсім не знаєш.  Знаю, Ісіда змінила мене. Знаю, ти боїшся мене. Я хочу все це змінити. Я розповім тобі все, про що запитаєш. Я виверну перед тобою свої думки і душу. Я зроблю для тебе все, що тільки попросиш. Просто дай мені трохи часу, і ти зрозумієш, що Ісіда відродила мене для тебе, Капризуля.

- Я хочу бачити сина.

- Звичайно, побачиш. Через сім днів.

- Чому - через сім? Чому не завтра? Ти ж умієш відкривати портали?

- Вмію. Але я прошу тебе дати нам сім днів. Наодинці.

- Я. Хочу. Бути поруч із сином. Негайно.

- Ні. Сім днів, тільки ти і я, - сказав, як відрізав. А в самого в грудях стало боляче, коли вона тихо прошепотіла:

- Я тебе ненавиджу.

- Ти мене кохатимеш, Капризулю, - і вкусив її за тремтяче плече.