Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

За декілька годин Влад спокійно гуляв садом. Він був зроблений повністю по бажанню Марії, коли жінка після народження сина, і закінчення війни з Матьяшом, вирішила більше зайнятися "жіночими" справами. Перше, що захотілось змінити, це старий, пошарпаний сад, до якого уже років п'ять не було ніякого діла.

Чоловік ходив, розглядаючи квіти, які подобаються його коханій, червоні троянди. Легенда цих квіти красива і трагічна. Він закрив очі, почав згадувати, як Марія з таким натхненням розповідала йому про богиню, яка закохалась в смертного чоловіка...як же її звали? Афродіта, так, точно Афродіта. Її коханого вбила тварина, і вона пішла шукати його в гори... Троянди, такі красиві, але в той же час асоціюються з кров'ю, болем, не дивно. Легенда пророчить, що Афродіта стерла собі ноги об каміння, де кров її падала, там і росли троянди, можливо тому вони розтуть з голками?

 — Влад… - почувся тихий голос позаду чоловіка.

Він повернувся і його погляд різко похолоднішав. На нього дивилася блондинка, з гострим носиком.

— Ти що тут робиш Лідія?

— Я скучила за тобою, а ти хіба не нудьгував без мене? -з сарказмом відповіла вона.

— Ні, ти мені не потрібна, ти і сама добре про це знаєш, тим більше, знаючи ким був твій брат.

Влад був злий, було видно як здулися вени на руках. Вона відчула це, а тому вирішила вести себе більше обережніше, обачніше.

—Я би не приїздила сюди,  але нажаль, тепер, коли мій брат мертвий,  мені потрібна допомога. І ти винен в його смерті і маєш допомогти мені. -суворо відказала вона, закотивши очі.

 —Чого ти хочеш? - зітхнув він.

 —Та нічого особливого, мені потрібно пожити десь небагато, можна я побуду тут? Заодно знайду хоча б чоловіка, бо знат зовсім не дає мені спокою .

—Якщо тільки це... Добре, я згоден, можеш побути тут. - зітхнув він

Блондинка посміхнулася, а він покликав до себе радника, щоб той розібрався, особливо спілкуватися з нею, не хотілося. Все ж він відчував себе винним в смерті давнього друга, але ж іншого виходу не було.

 —Але не смій чіпати мою родину. -пригрозив Влад.

Після того, як радник з дівчиною пішли, він підійшов до озерця.

Все б нічого, але на землі, близько одного з кущів, його увагу привернула бумага, звідки б їй тут взятися?

Поряд з нею лежала червона хустка, піднявши її, він помітив листа… На конверті було написано лише одне ім'я — Ілона… Взявши листа в руки, він почув тріск гілки і повернувся, і так, він помітив як щось промиготіло між дерев.

—Хто тут?! — крикнув Влад, але постать швидко зникла.

Сховавши листа собі за пазуху, Влад покрокував до палацу. Влад обережно відкрив двері, і зайшов в їх спальню.

– Марія, - неголосно сказав, припускаючи, що вона спить. 

Так і було жінка мило спала на своєму ліжку, підійшовши до неї, він поцілував її в лоб, вкрив і покинув кімнату. 

                                                                                  ***

~~Від обличчя Ілони~~

Я нервово ходила кімнатою, страх пройшов крізь мене, зачіпаючи всі ноги, руки, шкіру. І навіть очі почали сльозитися. 

— Не може бути, від куди він міг дізнався про наше листування.. У нього лист.—на хвилину замовкла дівчина прикривши рота рукою. 

 —Що тепер буде, йому кінець.

Двері відчинилися і я побачила постать батька, що грізно дивиться на мене.

—Що це? - поклав листа на стіл.

 —Я ... Це не моє.

—Там твоє ім'я, Ілоно.

 —Я що одна Ілона у всій країні?

—Не зли мене, кажи мені правду!

—Я і кажу правду! -важко вимовила я.

—Відкривай,- кинув короткий погляд на рукописи Джакомо батько, мої руки затремтіли.

 —Якщо ти мені не віриш, то ... То сам відкрий, це не моє! Та й як би я змогла його забрати, адже я покарана - залишаючись на своїй же позиції говорила.

 —Так, а чому ж у тебе тоді так тремтять руки?

— Тому що… Бо ти кричиш! - Відповіла і зробила миле личко. Він примружив очі і почав уважно дивитися мені в очі.

—Ну раз не твоє - кинув папір у камін, яскраве полум'я охопило листа і то спалахнуло. Я відчула ніби камінь з плечей упав і зітхнула, трохи видавши свої емоції.

— З сьогоднішнього дня сама знаходиться не будеш, за тобою добре доглядатимуть.

 —Так, батько - прошепотіла коли той пішов на вихід, інформація доходила скупим потоком. Як тільки його слід зник за дверима, я заплющила очі і впала на ліжко