Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 19.

Коли пауза занадто затягується я різко згадую про те, що нам час вчитися. Потрібно якнайшвидше втікати, поки Патрік не передумав. Мало що йому на думку прийде, що отримати від мене бонус за допомогу це вже не така й погана ідея.

- Яка у тебе перша лекція? У якому корпусі? - Не скажу, що мені це дуже цікаво, але на щось тему перевести потрібно, а ще під шумок можна відкрити двері й вийти в загальний коридор.

Обережно висовую ніс назовні та виходжу тільки коли переконуюсь, що всі розійшлися. Роба чи вахтерка відвела, чи він сам зрозумів, що його блукання поверхом марні.

– У мене соціологія. - Згадую, що у хлопця щось там спитала і зараз намагаюся знову повернутись до розмови.

- А в мене немає. - Вдаю, що дуже цим засмучена і починаю прискорюватися, - шкода, що нам не по дорозі.

- Давай я тебе проведу. - А Патрік виявляється кмітливим, і я сподіваюся, що не лише у питаннях дівчат.

- У мене фізкультура, тож мені зовсім в інший бік, а ще треба форму зібрати, тож я боюся, що ти запізнишся, - зате хоч тут душею не кривлю. Я реально не пам'ятаю яка у мене там лекція, але те, що мені зібратися потрібно, це факт, - давай я тобі зателефоную відразу як звільнюсь і як заберу заліковку?

І, не чекаючи відповіді хлопця, цілую його по-дружньому в щоку і біжу у бік своєї кімнати.

Переводжу подих тільки коли закриваюся зсередини й ще при цьому зайвий раз переконуюсь, що на мене всередині не чекають ніякі неприємні сюрпризи, а тільки приємні. Відмінним відкриттям стає те, що мені варто йти тільки на другу пару. Часу вагон і ще візок і я не знаю, як його зайняти. Можна було б поспати, але події ранку підбадьорили мене на тиждень вперед. Такий приплив адреналіну хіба реально в тренажері виплескувати.

Мені потрібна якась розрядка і якщо не фізична, то моральна, а для цього в мене завжди є улюблені та розумні вуха - Мелісса.

Побіжного погляду на годинник достатньо, щоб зрозуміти, що подруга ще не спить. Через різницю в часі я повинна завжди враховувати такі дрібниці, щоб не накосячити як минулого разу. Після чергового подвигу Янга, щоб не збожеволіти, я повинна була комусь виговоритися і зрозуміти мене могла тільки вона одна. І що ж ви думаєте, я зателефонувала на поклик душі, але виявилося що не вчасно. Подруга в мене дама заміжня і я суто випадково зателефонувала їй уночі, якраз коли вона... намагалася виспатися, тому що вони з чоловіком ледве вмовили свого малюка поспати.

Ось і зараз вислуховуючи тужливий восьмий гудок, я близька до того, щоб покласти трубку, як чую голос Мелі.

- Ти зайнята? Я тебе розбудила? - Якщо відповідь буде негативна, вона просто зобов'язана буде мене вислухати.

- Якраз намагаюся поїсти. - Як на доказ вона навіть трохи чавкає.

– Супер. - Відразу ж хапаюся за запропоновану нагоду. - Мені треба, щоб ти мене послухала. Не так нудно буде жувати.

- Знову Роберт?

- Чому ти так вирішила? Можна подумати я тобі з інших приводів не дзвоню? - Хочу обуритися, але мене трошки гризе совість. Останнім часом усе так, як вона каже. - Ось зараз хотіла дізнатися, як там твій карапуз? Не кривдить тебе?

- Ні, не кривдить. — Це ж добре, але тоді чому її голос такий млявий? - Він настільки мене любить, що ні на крок не відпускає. Варто мені відійти, як такий крик підіймається, що, швидше за все, в найближчому майбутньому ми переїдемо в приватний будинок. Тут на нас уже сусіди підозріло косяться.

– А що чоловік? Допомагає?

- Ага, морально. Підбадьорює й обіцяє, що як малий почне ходити, то відразу братиме його на рибалку і тоді в мене буде вільний час.

- Не розумію - чому ти не радієш такій перспективі? - Не можу стриматись від посмішки.

- Тому що я не люблю риболовлю, а дрібний від мене не відчепиться. Він зараз з нянькою максимум на хвилину залишається. Все я, та я...

– Ще скажи, що тобі не подобається. - Знаючи як Мелі зі свого сина порошинки здуває, це більше не риторичне питання.

- Та я в захваті, але спати теж іноді хочеться, - і починає сміятися в трубку. - А що це ми все про мене та про мене? Невже ти не хочеш поскаржитися ні на кого?

- Про що це ти? - Вдаю, що не розумію. Нехай потім не думає, що я їй дзвоню лише для того, щоб обговорити Роба.

- Не про що, а про кого. Як там у Янга справи?

- Ти реально хочеш дізнатися, як справи у цього засранця? Ну, тоді слухай... - І, не давши їй шансу на відступ, я приступаю до своєї жалібної розповіді.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍