Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Спершу потрібно навчитися триматися в сідлі. – Чоловік забрав у Мири сумку та жестом вказав, щоб дівчина спробувала.

- Я не впевнена, що мені це вдасться. – Голос був наляканим та нерішучим.

- Миро, ми тут і до вечора можемо простояти. До того ж, ти вже їхала верхи і досить не погано трималася.

«Та він з мене знущається?!». І як би в середині не вирували емоції, в голос Мира не промовила жодного слова. Вона просто підійшла ближче до коня та вхопилася однією рукою за передню луку, а іншою за сідло. Потім вставила ногу в стремена і, вже хотіла була за стрибнути в сідло, та в останній момент в неї забракло сил і перша спроба виявилася невдалою. Позаду пролунав ледь чутний сміх чоловіка. «Він ще й сміється?!» - у дівчини, яка не звикла привселюдно показувати свої невдачі, від образи на очах виступили сльози.

- В мене нічого не вийде. – Мира вже збиралася піти геть, адже ця ідея ані трохи її не тішила. Та відразу ж врізалася в міцні груди Драгана.

- Миро, в цьому житті не все виходить ось так відразу. Деколи, щоб досягти бажаного результату, необхідно здійснити безліч спроб. – Драган тримав її за плечі, дивлячись на дівочу голову, що була опущена до низу. – Я знаю, тобі страшно. І я знаю, що тобі зараз важко. Та ти спробувала лиш один раз. І не хай цей раз був невдалим, наступний буде кращим. Ти не можеш здатися тільки тому, що з першу в тебе нічого не вийшло. А знаєш чому я так вважаю? – Мира лиш помахала головою. - Дивлячись на тебе, я бачу сильну жінку, яка готова йти до своєї мети, не зважаючи на те, як буде складно чи нестерпно на твоєму шляху. Ти не та людини, яка так просто може опустити руки, відмовляючись від своєї цілі. – Якусь мить Драган мовчав, а потім додав. – До того ж, ти сама говорила, що мріяла мчати верхи, відчуваючи себе вільною. І я хочу подарувати тобі такий шанс, здійснити твою мрію. Тому, зараз, ти зберешся, і доведеш всім, що ти не слабка і залякана дівчинка, а сильна жінка – справжня імператриця цього Острову.

Мира уважно слухала чоловіка і розуміла, що він має рацію. Всі ці роки вона терпіла знущання свого батька та насмішки всіх лордів. Про те, жоден з них так і не зміг зламати її. Ніхто не дібрався до її душі, не переламав і не під лаштував під себе. Вона лишилася вірною своїм почуттям.

То чому вона здається зараз, коли все життя так мріяла про цей день? Лише через те, що в неї не вийшло з першого разу? Ні! Сьогодні Мира доведе всім і, в першу чергу, доведе сама собі, що вона не якесь там слабке і ні на що не здатне дівчисько. Вона сильна та впевнена в собі жінка. 

Зібравшись з думками, Междемира знову підійшла до коня. «І так, повторимо» - подумки до себе говорила дівчина. - «Схопитися за сідло. Ногу в стремена. І швидко за стрибнути. Що тут може бути тяжкого?».

Однак, і ця спроба виявилася безуспішною.

- Дідько! А най тобі грець! – Миру починала дратувати власна безпорадність.

Драган був вкрай здивований непристойними висловами дівчини. Не думав, що така, на перший погляд, тендітна особа, може поводити себе як неотесаний пияк. Але, треба визнати, саме такою – відкритою та живою – вона подобалася йому більше всього. Тому, на вислови дівчини, він просто змовчав, продовжуючи спостерігати за її новими спробами сісти в сідло. Та як би Мира не намагалася, які б слова не використовувала, у неї ніяк не виходило.

«Я маю це зробити. Я просто повинна. Всі їздять верхи. А я чим гірша за них?!» - Подумки переконувала себе дівчина.

Дякувати Богам, Менефіст і справді виявився спокійним конем. Він жодного разу не ворухнувся, стійко витримуючи всі невдалі спроби Мири вилізти на нього. Навіть Оріон не був таким поступливим. Та й Драгану треба віддати належне – чоловік стояв позаду і не ліз зі своїми надокучливими порадами та насмішками, після кожної невдачі та лайливої лексики, що йшла після неї. Знесилена, Мира вирішила трішки перепочити. Вона взяла коня за морду, і ніжно погладжуючи, пошепки промовила:

- Ну що, Менефісте, якщо зараз в мене не вийде, то я навіть не знаю, що робити далі. Тому, сподіваюсь, що цей раз буде останнім і точно вдалим.

Мира поцілувала коня в чоло, та зробивши глибокий вдих, знову запхала ногу до стремен та взялася за сідло.

- Або зараз, або ніколи. – Промовила до себе дівчина, і відштовхнувшись ногою від землі,  перекинула її через сідло.

На мить навкруги запанувала тиша. Мира сиділа в сідлі мовчки, боячись навіть ворухнутися. А коли до неї прийшло розуміння того, що все вийшло, від емоцій, що переповнювали її, викрикнула, мало не впавши на землю. Добре, що встигла вчасно втрималася руками за передню луку сідла. Та й Драган вмить опинився біля неї, підтримавши.

- Я це зробила. У мене вийшло. – Мира сама ще до пуття не вірила, що сидить верхи в сідлі.

- Хочу нагадати, що вилізти на коня і просто сидіти в сідлі – це лише перший крок. – Драган говорив спокійно і виважено. – Тепер, ти повинна навчитися відчувати коня. Направляти його так, як потрібно тобі, а не йому.

Драган гладив Менефіста, а Мира дивилася на нього з висоти і вловлювала кожне слово. Чоловік був правий, сидіти в сідлі і керувати конем – це зовсім різні речі.

- Ти маєш навчитися бути одним цілим із Менефістом. – продовжував Драган. Він вже підійшов до Лерта і, спритно заскочивши у сідло, порівнявся з Мирою. – Ну що, моя імператрице, ти готова почати нашу прогулянку?