Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Я... Добре, я розповім тобі. Але обіцяй, що почуте в цій кімнаті залишиться секретом. Це не тільки моя таємниця, а й усієї драконячої верхівки, - я здивовано витріщилася на чоловіка, але все ж поспішно кивнула, погоджуючись:

- Я обіцяю, - приклала руку до грудей, показуючи, що дію від чистого серця.

- Давним-давно, коли я був зовсім ще молодим, але вже владним імператором, у мене було двоє синів. Старший здавався ідеальний у всьому: навчання, тренування, індивідуальні заняття. Він навіть на крило встав раніше за всіх своїх однолітків. А ось молодший наш був неспокійним і полюбляв усілякі пустощі. Йому багато чого прощалося, і ми дивилися крізь пальці, поки Меліріан не почав чудити з магією. Спершу це були нешкідливі ігри, але на зміну їм прийшли небезпечні для життя змагання і турніри. І як ми з дружиною не намагалися його втихомирити - у нас ніяк не виходило.

Того разу все сталося несподівано. Здавалося син надовго принишк зі своїми іграми, і ми вже подумали, що наш меншенький нарешті виріс. Але все виявилося набагато прозаїчніше, Лір просто приховував від своїх батьків грандіозний задум, а коли мені стало відомо ЩО вирішив зробити мій син, я одразу ж кинувся до названої спостерігачами ущелини, але розумів, що не встигав вчасно, тоді-то я і зв'язався з Ірліаном, просячи про допомогу. Син відразу ж погодився і понісся до брата, збираючись того зупинити.

Я не знаю точно, що тоді сталося, але коли я з'явився в зазначеному місці, то застав лише згарище, несвідомого Меліріана під кущем і мертвого Ірла. Як усе сталося - досі не відаю, навіть сам імператор не може витягнути з комор своєї пам'яті страшні події того дня.

- Який кошмар... - я навіть уявити боялася, що міг відчути батько в той момент.

- Але це ще не все... Як то кажуть, лихо не приходить одне, - продовжив свою розповідь чоловік. - Саме того фатального дня мій дракон вирішив збунтуватися, і я просто втратив владу над своїм звіром усередині. Варто було цілителям з'явитися на згарищі, як я зірвався вгору, збираючись створити непоправне, адже це саме я був винен у загибелі одного сина і пораненні іншого. Хіба не міг я приставити спостерігачів до Ліра? А ще я просто мав летіти швидше, а не просити Ірла вирішити мою проблему. І що тепер? Як тепер бути?

Який з мене вийде імператор, якщо я навіть своїх дітей не зміг уберегти? Я мчав у напрямку північного кордону, збираючись битися зі сніговими демонами, що жили там. Але на самому підльоті мене зупинила Елеонора. Дружина намагалася достукатися до мене, весь час миготіла поруч, і я зірвався. Спробував відштовхнути її з дороги, тільки от не розрахував власні сили. Тоді-то вона і втратила своє крило, починаючи падати вниз. Саме це і протверезило мене в той момент. Я кинувся їй навперейми, рятуючи свою кохану. І мені це вдалося. Ось тільки крило... Його не змогли зцілити навіть наймайстерніші маги, - чоловік затих, наче був зараз там, де втратив набагато більше, ніж будь-яка інша людина.

- Це дуже страшно... - прошепотіла ледь чутно, боячись образити екс-правителя своєю непотрібною жалістю.

- Відтоді в мене іноді трапляються зриви... І ці ланцюги призначені для мого дракона, - закінчив свою історію Марліан. - Тож не переймайся, жодних дослідів над бідними тваринами я тут не проводжу, - він гірко усміхнувся, продовживши свій рух.

- А куди ми зараз йдемо? - Подала я голос, коли ми знову почали кружляти ледь освітленими коридорами.

- Я познайомлю тебе зі своїм третім ненародженим сином. Арліан вже зачекався, і я сподіваюся на те, що тобі вдасться розбудити його дракона, - ми ступили в непримітні двері, опинившись у гарно обставленій дитячій. - Елеонора старалася, коли все ще вірила в те, що йому вдасться з'явитися на світ.

Я розгледіла невеличке яйце на ліжечку, але мій погляд прикувало інше, що лежало немов би в кришталевій труні.

- А це хто? - Чому колишній правитель говорив про одного сина, якщо тут два яйця?

- Це Вер, але я більше не відчуваю в ньому життя, малюкові не судилося з'явитися на світ. Ось тільки я все ніяк не наважуюся поховати ще одну свою дитину, - зізнався мені Марліан, стираючи зі щоки самотню сльозу.

- Приступимо до справи? - Мені хотілося скоріше себе чимось зайняти, щоб не думати про те, що часом відбувається в житті інших людей і не-людей.

- Так, звісно. Що тобі для цього потрібно? - Переді мною вже стояв не розгублений батько, а справжній учений, який із блиском в очах був готовий досліджувати нову для нього галузь.

- Ніж і трохи простору, я до пуття не знаю, як це працює, але діятимемо методом наукового тику, - Мар якось дивно подивився на мене, і все ж перепитав:

- Яким-яким методом? - Ну так, із гумором у них тут не дуже, я мала це одразу зрозуміти.

- Це означає методом проб і помилок, - вирішила, що в стінах палацу краще не практикуватися у своїй дотепності, а говорити все як є.

- То ось воно що. "Наукового тику" значить... Потрібно буде запам'ятати, - усміхнувся екс-імператор і я подумала, що, може, не все ще втрачено? - Тримай, - тим часом мені простягнули невеличкий кинджальчик, а сам колишній правитель відійшов на відстань, акуратно сівши на непомічений мною раніше стілець.

Такс... Приступимо. Я підійшла до малюка на ліжечку і легенько надрізала свою багатостраждальну долоню, приклавши рану до шкарлупи, яка ледве тремтіла. Краєм ока помітила, як чоловік у кутку трохи подався вперед, витягуючи шию, але все ж стримався, залишаючись на місці.

А я всім своїм серцем побажала, щоб малюк переді мною захотів з'явитися на світ. Яйце під моєю рукою продовжувало смикатися, але на цьому все... Ні тобі тріщин, ні тобі спроб вибратися назовні. Дитинча ніби й відгукувалося на мою кров, але ще було не готове вилупитися.

- Щось не так... - я похитнулася, намагаючись знайти точку опори, і вхопилася за те, що першим попалося, Марліан одразу ж кинувся до мене, збираючись забрати, але я різко відштовхнула чоловіка, намагаючись зрозуміти свої відчуття в той момент. - Відійдіть, - у голові танцювали п'яні гноми, але я не припиняла промацувати навколишній простір, а коли натрапила на друге яйце, одразу ж усвідомила, що це воно мене "кличе".