Федеріко Андахазі - Конкістадор

існування єдиного світу, в якому панувало єдине сонце. Але коли космічний порядок порушувався, Земля, Сонце та людські створіння тої прадавньої ери — усе зникало. Й тоді замість першого Сонця, яке створив Тецкатліпока, бог землі, прийшло нове — творіння Кетцалькоатля. Воно теж припинило своє існування, поступившись черговому буттю, яке створив Тлалок, бог дощу. Щойно це сонце згасло, настала черга світу, який звела Чальчіутліке, богиня води. Над п’ятим світом панував Нанауатль. Решта богів, збагнувши, що попри те, що Нанауатль став сонцем, він неспроможний здійнятися у небо, коли не підживиться тим, у чому має потребу: серцями для вгамування голоду й кров’ю для вгамування спраги. І тоді боги перемололи самі себе, щоб наситити п’яте сонце. Й ось тепер, за календарем, який створив Кетца, наближався кінець і цього п’ятого сонця. Утім, для молодого мешикського мудреця поява та згасання сонць було не зміною стадій у всесвіті, а розквітом та падінням династій, що чергувалися, які правили мешиками та їхніми пращурами — аж до найпрадавніших. В уяві Кетци кожен новий світ був утіленням кількох поколінь імператорів, які — залежно від того, жорстокі вони чи терпимі, — приписували свої рішення тому чи іншому божеству.

Однак тепер, після здійснення свого великого відкриття, Кетца зауважив, що його календар також передрікає розквіт та падіння царств Нового Світу. В міру того як син Тепека заглиблювався в історію битв між богами нових земель, він переконувався, що сутичка між двома світами судилася безсторонньою ходою світил. Римська імперія, імперія Османів, монгольське нашестя, битви між царями, кожен з яких мав підтримку власних богів, — усе це частини однієї історії, яка рано чи пізно мала стати спільною, — коли світ стане єдиним для всіх. А позаяк саме Кетці, посланцеві тлатоані Теночтитлана, дарували таке знання, йому судилося зробити народ мешиків новою світовою імперією.

Що ближчим ставав палац, то більше переконувався Кетца, що історія світу в його руках. Він, перетнувши океан, за повелінням свого імператора дістався цих далеких земель, і тепер саме йому належало зустрітися з повелителями Нового Світу.

13

Адмірал її величності

Кетца та Кейко її величність прийняла у власних, вельми простих покоях. На цей час король перебував не у Медіна-дель-Кампо, а у Сеговії. Свідки цієї величної зустрічі були нечисленні. На аудієнції не був присутній ані почет молодого капітана, ані великі й дрібні принци, що приєдналися до посольства під час подорожі селищами та містами імперії. Кетца дотримувався церемоніального протоколу своєї батьківщини: він не дивився у вічі її величності й протягом усієї зустрічі простояв із опущеною головою. Королева натомість поводилася природно, не зважаючи надто на церемонії. Вона не сиділа на троні, як можна було сподіватися, а вітала посланців, сидячи за столом з масивного дерева коштовної породи.

Кетца поглянув на королеву мимохіть, майже випадково, але дійшов одного безсумнівного висновку: вона мала обличчя звичайної жінки, яке могло б бути у будь-якої селянки. У темних очах давно оселилася втома, яка назбиралася й під нижніми повіками. Королева була така бліда, що ця блідість здавалася штучною. Через повні, трохи одутлі щоки вона здавалася меланхолійною, хоча вдачі вона була палкої. На грудях Ізабелли висіло величезне розп’яття, на якому мучився Цар Христос.

Королева щиро цікавилася подорожжю, яку здійснив Кетца. Вона нітрохи не приховувала, що її імперія потребує якнайшвидшого налагодження торговельних шляхів з його країною (мається на увазі Катай). Ізабелла не послуговувалася ані вивертами, ані недомовками, які зазвичай використовують у переговорах, вона прямо означила Кетці справу: що успішніше йде кампанія проти маврів, то суворішою стає блокада торговельних шляхів. За час свого правління католицькі королі спромоглися звільнити від маврів майже увесь півострів. Зате мусульмани закріпилися на своїх первісних територіях, і тепер за подорож по Індії, Сейлану, Катаю й Сипанго доводилося платити задорого, якщо взагалі можна було потрапити туди. Імперія цілком певно потребувала шляху — морського чи суходолом, — який дозволяв би обминути перепони, поставлені мусульманами. Вбрання королеви, легкий серпанок, що прикривав її обличчя, килими, що вкривали долівку, шовкові завіски, чай, який тут пили щодня, вишукані приправи до страв, ладан, сандал, камфора, трави для вироблення ліків, мідь, золото та срібло — усе походило зі Сходу. І життєво необхідним було відновити зв’язок, який розірвали мусульмани. Королева звелася на ноги, змусивши всіх зробити те саме, підійшла до молодого капітана, взяла його руки у свої і сказала, що його візит — то справжнє благословення. А ще вона попросила Кетцу показати мореплавні карти, за якими він дістався півострова. Кетца вже віддав свої карти дрібному касикові в Уельві, але він може накреслити для королеви нові, — так він відповів. Потому королева глянула у найтемніший куток зали, й звідти, з мороку, вигулькнув чоловік, зодягнений як моряк. У руках він тримав карти, схеми і якісь нотатки. Він мав високе чоло й проникливий погляд, у кожному його порухові проступала впевненість. Підкоряючись поглядові її величності, два мореплавці сіли один проти одного, нашвидку обмінялись люб’язностями. Але ні той, ні другий не наважувалися зробити крок першим — немов остерігалися виказати якусь важливу таємницю. Нарешті моряк, що служив королеві, вмочивши перо у чорнильницю, впевненою рукою накреслив карту земель від Іспанії до острова Сипанго. Але Кетца зауважив у цьому малюнкові дивину: світ, який було зображено на карті, був ідеальним колом, і був він безперечно — ніби навмисне — пласким. Дивним було те креслення порівняно з рештою, які він бачив тут; не так у Новому Світі зображали Землю. Кетца знав, що Земля — це куля, але, певна річ, не мав права ділитися цим відкриттям. І ще більше підстав мав він для того, щоб приховати існування інших земель — його земель. Мореплавець запропонував Кетці домалювати на накресленій ним карті маршрут, за яким той дістався з Катаю до Середземного моря. І тоді син Тепека наважився влаштувати співрозмовнику випробування. Він поєднав дві точки, які перше відзначив на карті, накресленій Кейко, яка зараз була у касика Уельви. Цього разу маршрут проліг так далеко від суходолу, що дотикався до меж світу, які накреслив адмірал. Співрозмовник Кетци, пильно вивчивши мапу, здивувався сміливості молодого капітана, який наважився мандрувати так далеко від берега. Певна річ, це безпечна дорога, адже вороги ніколи не наважилися б зайти так далеко. І тоді Кетца упевнився у своїх підозрах: жодна людина зі здоровим глуздом не казала б про безпечну відстань від берега, коли йшлося про подорож по краю землі, там, де води падають у бездонну