Федеріко Андахазі - Конкістадор

«Продажність цих правителів має стати нашою союзницею, коли настане година вторгнення нашого війська. Вони майже не переймаються благом своїх народів та своїм чесним ім’ям; тут над усім панує лиш одне слово, й те слово — золото. Ми уникнемо багатьох битв, якщо спроможемося купити вірність цих касиків, запропонувавши ціну, яка перевищує королівську платню».

12

Союз богів

Після поїздки до Севільї, скориставшись корисливою гостинністю господарів, Кетца попрохав, щоб йому показали землі, підпорядковані королівству. Він мав намір оглянути всю картину нових територій, означити стратегічні пункти, дізнатись про військову міць місцевих та вивчити характер простих тубільців, майбутніх підданців імперії мешиків. Цілком перевтілившись у мореплавця, який приплив з Катаю, Кетца побував у Кордові, Хаені та Мурсії. Він дістався півночі королівства Кастилія і зустрівся з касиками Галісії, Компостели, Ов’єдо, Біскайї та Памплони. Поїхавши на захід, син Тепека відвідав Картахену, перейшовши кордон Арагонського королівства, познайомився з Валенсією та Каталонією. Перш ніж з’явитися в столиці, Кетца зупинивсь у Толедо. У супроводі Кейко та свого загону Кетца оглянув кожен клапоть землі католицьких королів. У той час тривали бої за Ґранаду — останню твердиню мусульман. У цьому місті цар Абу Абд Алла — чи кастильською Баобдил — відбивав напади католицьких королів. Кетца міркував: чи стануть магометани корисним союзником мешиків, коли ті вторгнуться у Новий Світ? Про це Кетца та Маоні багато дискутували. Для командувача мешиків надзвичайно важила думка помічника, позаяк він походив з уастеків і, за поняттями Теночтитлана, був чужинцем. Маоні гадав, що такий союз приречений на невдачу, оскільки маврів здолали, їх або робили вигнанцями, або змушували приймати християнство на переважній частині півострова. Кетца заперечував, що до повстанців проти іспанської корони може приєднатися чимало похрещених маврів, адже коли настане слушна година, вони знову піднімуть зброю проти католицьких тлатоані. Маоні нагадував Кетці, що, незважаючи на те, що мусульмани та християни є запеклими ворогами, вони є спадкоємцями спільної історії і часто навіть мають спільних богів та пророків. Кетца у відповідь казав, що попри це вражена гордість нещодавно розбитих воїнів не дозволить знехтувати нагодою помститися. І це могло б стати мешикам у нагоді. Тоді Маоні зауважував, що мусульманство забороняє шанувати нових богів, як-от Кетцалькоатль, Тлалок та Уїцилопочтлі. Зате, наполягав Кетца, араби та мешики подібним чином уявляють влаштування світу. До речі, мавританський календар набагато більше різниться з тим, який винайшов особисто Кетца. Зрештою, друзі схилялися до однієї думки: коли настане час помірятися силами з Царем Христом, усе з’ясується.

Кетца не забував про головну мету, яка вела його обраним шляхом. Він уже переконався, що на іншому боці океану є земля. І все ж тепер він має змогу довести недовірливим, що коли він продовжить плисти на схід, то врешті-решт опиниться у вихідній точці. Тобто мореплавець був дуже близький до того, щоб власним прикладом довести, що Земля має форму кулі. Завдячуючи двом картам — одну склав сам, а іншу Кейко — він тримав у руках безмаль викінчений опис світу. Але треба було ще довести найголовніше — існування Ацтлану, прабатьківщини його пращурів. На ту мить Кетца ще гадки не мав, що сподівана аудієнція у королів Арагону та Кастилії наблизить його до розгадки цієї таємниці.

Кетца прибув на аудієнцію не лише з власним почтом, а ще й з цілим гуртом чиновників та принців з міст, які встиг відвідати: ніхто з них не бажав лишатися обабіч майбутнього пряного шляху, який мав поєднати Іспанію та Схід.

Кетцу неабияк здивувало те, що, на відміну від тлатоані Теночтитлана, католицькі королі не мають постійної резиденції, якогось палацу. Країною вони керували у постійному русі, увесь час переміщаючись з місця на місце. З огляду на те, що їхній почет видавався нечисленним порівняно з почтом решти європейських монархів, мандрівний двір мав змогу розташуватися у багатьох містах королівства. Кетца незабаром збагнув, що з таким улаштуванням монархи зовсім не відмовлялися від розкошування — навпаки, за таких умов мали не одну резиденцію, а багато. Найзаможніші палаци, які Кетці вдалось побачити під час мандрів, завжди були однією з осель королівського подружжя. Вождь мешиків дізнався, що в деякі палаци, наприклад, алькасари Толедо, Сеговії та Севільї, королі навідувалися найчастіше. А іноді католицькі королі зупинялися у монастирях, які були під їхнім заступництвом, як-от при монастирі у Гуадалупі. Але найбільше припало до серця королеві одне місце: палац Де ла Мота у місті Медіна-дель-Кампо. Саме туди прибуло королівське подружжя, щоб влаштувати аудієнцію молодому вождю чужинців.

Жоден з палаців, включно із севільським Алькасаром, які відвідав Кетца, не ошелешив його так, як оцей, що розташовувався на узвишші посеред рівнини теракотового кольору. Посланці наближалися до палацу, а Кетці ввижалося, що вони ступають на хитку землю марень. Таке радше могло привидітись у поволоці галюцинацій, аніж у незворушних обрисах дійсності. Раптом Кетцу охопила туга, зробилось якось бентежно. Справа в тому, яким величезним був палац: коні стрімко рухалися вперед, а він ніби ні на крок не ставав ближчим. Ця велична споруда не мала нічого спільного з поняттями про палац — аж ніяк, — це було оточене мурами місто. Рів, що оперізував місто, скидався на русло пересохлої річки. Все навколо було землясто-червонуватого забарвлення, наче споруда виросла з-під землі. Палац був міцний, як скеля, ніби природний витвір надр. Ось що надає йому такого жаского вигляду, міркував Кетца. Й тоді вождь мешиків стривожився од відчуття власної нікчемності — це відчуття охоплювало його щоразу, як він споглядав піраміди на своїй батьківщині. З-за палацових мурів вимальовувалися грона дрібних веж, склепінь, шпилів та бань. Над усім здіймалася величезна вежа циліндричної форми — важка, кам’яна, без вікон, лише з вузькими бійницями для стрільби.

Що ближче під’їжджали до палацу, то шаленіше калатало серце у Кетци. Він був за кілька кроків від осередку влади Нового Світу. У цьому місці ухвалювали рішення, завдяки яким розширювалися володіння Царя Христа, що далеко відсунули кордони воїнів Магомета. Кетца усвідомлював, що незабаром доля цього королівства залежатиме від його власної долі. Після зробленого ним відкриття земля не лише збільшилася за розмірами; поставши в усій повноті, світ ніби відкривав для Кетци прадавні таємниці мешиків.

За вченням «мудрих людей», цьому світові передували ще чотири, у кожному з яких панувало окреме сонце, котре своїм іменем передрікало кінець свого світу. Боги, що створили їх, билися між собою за головування, й на боці кожного божества виступала його стихія: земля, вода, вітер чи вогонь. Коли стихії врешті урівноважились, уможливилось