Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

— Я платила йому цілий рік.

— Готівкою, чи не так?

Ґаель уже передчувала труднощі, але в неї мали зберегтися зо два рецепти, підписані його рукою. Вона також подумала про колегу, якого порадив їй Катц. Ще один шахрай? Навіть не зберегла його даних.

— Головне — дізнатися, хто він насправді, — зауважила вона. — І чому захотів знову зі мною побачитися.

— Мабуть, хоче дізнатися, чи не можна витягти з тебе ще трохи бабла.

— Тобто з моєї сім’ї?

— А з кого ще?

Ґаель не відповіла. Це нормально, що Одрі спрощує історію до грошової афери, але сама вона відчувала тут іншу мету. Щось на кшталт… ментального вуаєризму. Катц прозондував її, обстежив, проаналізував. Тепер вимагав чогось ще.

— Слухай-но, — пробурмотіла поліціянтка і взяла її за руку, — цей чувак — аматор. Коли він має справу з пацієнтами…

— Ти маєш на увазі зі схибленими…

— Із вразливими людьми, які йому довіряють, він може виплутатися, але коли фліки схоплять його за сраку, він іншої заспіває. Дай мені тиждень, і я спіймаю його на гарячому, тобто на зловживанні довірою.

— Це справа не твоєї компетенції, так?

— Так, — визнала Одрі, — я з кримінального відділу й нічого тут не можу вдіяти. Але ми знайдемо спосіб наїхати на нього і…

— Ось він.

З будинку виходив Катц. Жінки розрахувалися й поквапилися до виходу з кафе. Базовий план: Одрі простежить за ним, а Ґаель просто собі піде додому в супроводі своїх янголів-охоронців.

Але флікиня не рухалася, спостерігаючи, як чоловік віддаляється.

— Що ти з біса робиш?

— Зміна планів.

Ґаель зрозуміла її думку:

— Ти б на це пішла?

Одрі посміхнулася. Заклала руки до кишень куртки, закинула торбу на плече та попрямувала до під’їзду психолога:

— Трохи побабраємося.

Коли зійшли на потрібний поверх, флікиня дістала з сумочки в’язку ключів різноманітних конфігурацій. Уважно оглянула шпарину замка й вибрала ключ зі своєї колекції.

— Що це таке?

— «Bump key», — прошепотіла Одрі й поволі встромила його в замок.

У її руці матеріалізувався маленький молоточок. Вона різко вдарила по ключу й відразу легко повернула його. Двері клацнули й відчинилися. Ґаель зрозуміла, що поліціянтка передбачила цей крок.

— Як ти це зробила?

— Ударний ключ, — відповіла дівчина і ввійшла до приймальні. — Це трохи складно пояснити, але, скажімо, його зубчики на дуже коротку мить створюють вакуум між рухомими й нерухомими штифтами. За цю частку секунди достатньо лише повернути ключ, аби відімкнути що завгодно.

Поряд із цією дівчиною Ґаель почувалася в безпеці, якої не могли надати їй охоронці. На думку спадало єдине слово: профі.

— Не стовбич там. — Одрі безгучно зачинила двері, далі дістала інший ключ і вставила в шпарину. — Якщо він повернеться, то не зможе відімкнути двері. Це дасть нам змогу змитися через вікно.

— Але він знатиме, що хтось приходив…

— Так навіть краще: нехай замислиться.

Одрі простягнула дівчині хірургічні рукавички. Ґаель мовчки натягнула їх із тремтінням чи то від страху, чи від збудження.

Вони перетнули межу. Без вороття.

— Я пошукаю в столі. Іди подивися, що там, — скомандувала Одрі.

Ґаель ніколи не заходила в іншу кімнату — звичайну комірчину, де Катц зберігав архіви, чи спальню, де він міг перепочити. Перший здогад виявився правильним: це була кімнатка два на три метри, захаращена етажерками й теками, розставленими за абеткою. Здавалося, Катц мав сотні пацієнтів. І всі такі самі йолопи?

Не надто знаючи, що має шукати, вона вирішила знайти власну теку. Від думки про заглиблення в нотатки психолога накочувалася нудота, адже вона побоювалася, що діагноз Катца — хай навіть і самозванця, хай навіть абсолютно нелегітимний — виявиться серйознішим, ніж вона очікувала…

— Іди глянь! — гукнула Одрі з-за стіни.

Флікиня сиділа за лакованим столом і тримала в руках розгорнутий швидкозшивач із газетними вирізками в файликах. Ґаель упізнала їх із першого погляду. Статті й світлини стосувалися справи Людини-цвяха версії 2012 року. Вісса Савірі. Анн Сімоні. Людовік Перно… Одрі гортала сторінки, їхні думки плинули паралельно.

Новий прихильник убивці-фетишиста. Псих, який поклонявся горлорізові й цікавився сестрою того, хто його викрив…

— Щойно ми проникли в сферу моєї компетенції, — задоволено прошепотіла флікиня.

Ґаель не відповіла: її думки ніби розбивалися об стіну. Одрі продовжила обшук: підняла шкіряний бювар, переглянула натоптані теки, читала розкидані стікери. Зрештою вона погортала сторінки відривного календаря на кутику столу.

— Чорт.

Ґаель підняла очі й побачила, як вона обережно відриває два аркуші з календарика, один датований липнем, інший серпнем. На кожному була написана адреса, без імені чи будь-яких інших даних.

— Це адреси Анн Сімоні та Людовіка Перно, — прокоментувала Одрі.

Ґаель мужньо сприйняла цю нову несподіванку: за кілька тижнів до вбивств Ерік Катц занотував у своєму календарику адреси двох жертв Людини-цвяха. Звідки він знав Сімоні та Перно? Чи був він спільником злочинця? А може, взагалі справжнім убивцею?

«Не кажи гоп, поки не перескочиш», — постійно примовляв батько. Іншими словами, слід було почекати кілька місяців, аби зрозуміти, що справа таки вдалася — тобто завершилася. Сьогоднішня знахідка свідчила, що батько мав рацію, бо вочевидь справу Людини-цвяха ще не закрито — Ерік Катц пов’язаний із вересневою різаниною і ним жодного разу не поцікавилися.

Вони знялися з місця о четвертій ранку та відразу рушили в дорогу, охоплені страхом, — носії казали, нібито цілу ніч вони чули підозріле потріскування, ще кілька парубків зникли. Морван, попри те, що тяжко було оговтатися після вживання допінгу, завдав високий темп. Носії згиналися під поклажею, солдати клацали гумовими чобітьми, Мішель хилитався, обвішаний позиченим лахміттям, і досі трусився.