Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Феміністка, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Леонід Григорович Кононович - Феміністка, Леонід Григорович Кононович

319
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Феміністка" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 49
Перейти на сторінку:
відчинив шухляду і, вихопивши звідти десантного акса, притьма вискочив зі спальні.

На балконі стояла Мацюцька. Її постать у довгій сорочці виділялася на тлі нічного неба. Внизу дико лементував Більбонський. Я схопив Мацюцьку за плече й жбурнув углиб кімнати. Більбонський кругами гасав по двориську й репетував, як навіжений. Десь у провулку, заводячись, гаркнуло авто. Потім звук двигуна став оддалятися й урешті пропав геть. Я трохи постояв, тримаючи автомата стволом догори, а потім озирнувся.

Мацюцька сиділа на ліжку. Вона була бліда мов стіна й у руці стискала мого парабелума.

— Ага, — погрозливо сказав я, — ось де мій пістолет… Украла?

— Я… для самозахисту! — жалісно сказала Мацюцька. — Ти не будеш мене за це бити?

Я взяв пістолета й поставив його на запобіжник.

— Це ти стріляла?

— Авжеж!

— В кого?

Мацюцька похнюпилася.

— Мені не спалося, і я вийшла на балкон… аж раптом загавкав Більбонський. А потім на огорожі з'явилася така постать, і вона цілилася в Більбонського з автомата… На стволі таке було щось, як циліндр…

— Глушник! — буркнув я.

— …але я випередила його та як стрілила! Потім стрілила ще раз… Ти не будеш мене бити?

Я хитнув стволом автомата показуючи на двері.

— Ходімо, — похмуро сказав я, — подивимося… Хурделиця вже ущухла. Під ранок визоріло, й у небі світив

ясний холодний місяць. Більбонський підбіг до мене й, ухопивши за холошу, потяг до паркану. Я глянув і засвистів од подиву: на цегляній стіні чорніли довгі патьоки крови.

— Ой… а що це?! — вигукнула Мацюцька. Я криво посміхнувся.

— Це означає, що ти влучила, дорога кицю… Що ж, вітаю, вітаю!

— З чим?

— З першим пострілом! Це, знаєш, одна з найбільших подій у житті — все одно, що перший поцілунок чи перша зарплата… Підстрелити свого ближнього — це вчинок!

— Але ж я не вбила його, цього ближнього… га, Оскаре? Я закинув автомат на плече й рушив до дверей.

— Нічого… він потім помре, від утрати крови! Послухай, кізонько, — сказав я, коли ми зайшли в дім, — а як це ти примудрилася потягти мого пістолета?

Мацюцька винувато повісила носа.

— Ну, ми розмовляли в спальні, а він виглядав з-під подушки, а я тихенько витягла — й під сорочку…

— Але навіщо?!

— Він такий га-а-арний! — зачаровано видихнула Ма-цюцька. — Оскаре, ти подаруєш його мені?

Я й за голову взявся.

— А ти більше нічого не хочеш?

— Ні, більш нічого… — Вона почервоніла. — Ти, напевне, жартуєш?

— Знаєш, подарувати свого пістолета — це все одно… все одно, що… — Я збився з плигу, аж врешті знайшов, що сказати: — Ось ти, наприклад, могла б подарувати кому-небудь свого улюбленого плюшового ведмедика? — Вона мовчала, і я іронічно посміхнувся. — Ні в якому разі, правда ж?

— Правда! — неохоче буркнула вона.

— Значить, тему закрито… — я позіхнув і підвівся зі стільця. — А тепер — спати! Навряд, щоб на нас ще раз напали…

— Оскаре… — пошепки сказала вона. Я озирнувся.

— Ну, що тобі ще, диво ти?

— А можна… можна я буду спати з тобою?

— Ти? — не повірив я своїм вухам. — Зі мною?!

— Я… я боюся! Мені страшно самій… зі мною щось таке коїться! Оскаре, я прошу тебе… прошу, розумієш?

Я кивнув. Запізнена реакція на стрес… а тут ще й усвідомлення того, що ти вистрілив у таку ж людину, як сам, — і навіть поцілив, і навіть пролляв кров, яка он червоніє на снігу! Особи, які відзначаються надмірною емоційністю, можуть навіть дахом поїхати, адже кожному з дитинства вбивали в голову, що людина — це вінець творіння й посягати на її життя — великий, неспокутний гріх!

— Я розумію тебе, малечо… — сказав я, обіймаючи її. — Ти не будеш сама, обіцяю! Ходім же…

Ми зайшли в спальню. Я кинув свого акса в шухляду й, озирнувшись, побачив, що Мацюцька вже пірнула під ковдру. Вона лежала, скрутившись калачиком, і її лице було наче з мармуру.

— Та ти вся дригониш! — здивувавсь я, укладаючись поруч.

— Це н-нерви… — прошепотіла вона, цокаючи зубами. — Мені страшно… с-страшно!

Я пригорнув її, й вона притислася до мене, обхопивши руками й ногами, як мале звіря.

— Ну, заспокойся… заспокойся. Ти все зробила правильно. Ти хоробра дівчинка, котра не злякалася ворога й зуміла вистрілити першою… Якби ти цього не зробила, то він убив би Більбонського, а потім і нас! Нічого не вдієш, малечо, цей проклятий світ влаштовано таким чином, що виживає лише той, хто встигає першим натиснути на спуск… А заґавився, — значить, гаплик!

— Значить, я була хорошою дівчинкою?

— Хорошою, хорошою… — потвердив я, погладивши її по голові.

— А… а можна мені поцілувати тебе? Я замалим не розреготався.

— Ну, — зробив я поважне обличчя, — принаймні можна спробувати!..

Вона міцно обняла мене за шию й так уп'ялася в губи, що в мене й голова обертом пішла.

— Ох, ти ж і цілуєшся! — Я легенько провів долонею їй по спині. — Що в тебе тут під сорочкою?

— Нічого нема… я там гола! Зняти?

— Не поспішай! — прошепотів я, укладаючи її горізнач. — Давай зробим ось так… Розслабся… ну, розслабся ж! І ні про що не думай…

Її вуста були повні й гарячі, і я нахилився, й припав до них, і поцілував її так міцно, що вона затремтіла, мов струна, й подалася мені назустріч усеньким тілом; її маленький прудкий язичок поворухнувся, торкаючись моїх губ, і я звівся на лікоть, і смикнув за поворозки, розпускаючи комір її сорочки, а тоді помалу став стягувати її вниз, цілуючи ніжну шийку, де шпарко бився й бився невидний живчик,

1 ... 42 43 44 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феміністка, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Феміністка, Леонід Григорович Кононович"