Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Інше » Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман 📚 - Українською

Річард Фейнман - Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман

581
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака" автора Річард Фейнман. Жанр книги: Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 99
Перейти на сторінку:
— усмішка не сходить з його обличчя.

— Так собі, — я не збираюся вступати з ним у діалог.



Три нехитрих запитання, а четверте зовсім несподіване.



— Як ти думаєш, люди про тебе говорять? — питає він серйозним тоном.



Я пожвавлююсь і кажу:



— Аякже! Коли я приїжджаю додому, мама завжди каже, що розповідає про мене подругам.



Але він не слухає, а пише щось у моїй медичній картці.



А потім знову серйозним тоном:



— А тобі не здається часом, що люди дивляться на тебе?



Я вже зібрався сказати «ні», як він каже:



— Наприклад, тобі не здається, що хтось із хлопців, які чекають на лавці, дивляться на тебе зараз?



Чекаючи на прийом, я помітив, що в черзі до трьох психіатрів сидять зо дванадцять хлопців, їм немає більше на що дивитися, тож я поділив дванадцять на три, вийшло по чотири на кожного, але я обережний і кажу:



— Так, можливо двоє зараз дивляться на нас.



Він каже:



— Ну, повернись і подивись.



Сам навіть не став дивитися!



Я повернувся — звісно, двоє хлопців на нас дивляться. Я показую на них і кажу:



— Так. Ось цей хлопець і той хлопець дивляться на нас.



Звісно, коли я повернувся і почав показувати, інші хлопці теж на нас витріщилися, тож я кажу:



— А тепер отой і тих два. Тепер усі на нас дивляться.



Він навіть голови не підвів від моїх паперів. А потім каже:



— А буває так, що ти чуєш голоси в голові?



— Дуже рідко, — кажу і збираюся розповісти про два випадки, коли таке було, а він питає:



— Говориш сам із собою?



— Так, іноді, коли голюся або думаю. Буває часом.



Він іще щось записує.



— Я бачу, у тебе померла дружина — і з нею ти говориш?



Це питання мене вже дістало, але я стримався і кажу:



— Іноді. Коли я піднімаюся на гору, я думаю про неї.



Записує далі. А потім питає:



— Хто-небудь із твоєї родини бував у психіатричних закладах?



— Так, моя тітка в притулку для божевільних.



— Чому ти називаєш це притулком для божевільних? — питає він ображеним тоном. — Чому б не називати це психіатричною лікарнею?



— Я думав, це одне і те саме.



— А що таке, по-твоєму, божевілля? — питає він сердито.



— Це дивна специфічна хвороба людських істот, — чесно відповідаю.



— Не дивніша і не специфічніша, ніж апендицит, — парирує він.



— Не думаю. Ми добре розуміємо причини й перебіг апендициту, а божевілля — набагато складніше й загадковіше явище.



Не буду описувати всю нашу дискусію; суть у тому, що я розумів божевілля в психологічному ключі, а він — у соціальному.



Хоч я й не відчував приязні до психіатрів, але доти відповідав чесно про все, що мене питають. Але коли він попросив витягнути вперед руки, я не зміг втриматися від фокуса, про який мені розповів хлопець на «кровососному конвеєрі». Я подумав, що навряд чи колись випаде шанс виконати цей трюк, а раз мене наполовину списали, то можна спробувати. Я простягнув руки — одну долоню вгору, а другу вниз.



Психіатр нічого не помічає і каже:



— Переверни.



Перевернув — одна долоня дивиться вниз, а друга вгору. Психіатр однаково нічого не помічає, бо уважно дивиться на одну руку — чи не дрижить вона. Так що фокус не вийшов.



У кінці він знову стає приязним, пожвавлюється і питає:



— Я бачу, у тебе докторський ступінь, Дік. Де ти вчився?



— МТІ і Принстон. А де ви вчилися?



— Єйль і Лондон. А що ти вивчав, Дік?



— Фізику, а що ви вивчали?



— Медицину.



— І це у вас називається медицина?



— Ну, так. А що це, по-твоєму? Усе, іди посидь там, почекай кілька хвилин.



Я знову сів на лавку, а хлопець у черзі присувається до мене і каже:



— Ого! Вони маринували тебе двадцять п’ять хвилин! Інші за п’ять проскакують.



— Ага.



— Слухай, — каже він, — хочеш знати, як обдурити психіатра? Треба гризти нігті отак.



— Чому ж ти тоді не гризеш?



— О! — відповідає він. — Бо я хочу піти в армію.



— Хочеш обдурити психіатра? Просто скажи йому про це!



Скоро мене покликали за інший стіл до іншого психіатра. Перший був молодий, ще зелений; зовсім інше діло другий — сивий, поважний чоловік, очевидно, старший психіатр. Я здогадувався, що зараз справа піде по-іншому, але в позу приязні ставати не збирався.



Новий лікар глянув у мої папери, усміхнувся на всі зуби й каже:



— Привіт, Дік. Я бачу, ви працювали в Лос-Аламосі під час війни.



— Так.



— Там раніше була школа для хлопчиків, так?



— Саме так.



— І багато корпусів у тій школі?



— Ні, всього кілька.



Та сама метода — три простих запитання, а потім щось несподіване:



— Ви сказали, що чуєте голоси в голові. Опишіть їх, будь ласка.



— Це буває дуже рідко, після того, як я зверну увагу на людину з іноземним акцентом. Потім, коли я засинаю, я можу чути її голос дуже чітко. Уперше це трапилося, коли я вчився в МТІ. Я чув, як старий професор Бальярта каже «електричний поле».



Удруге в Чикаго під час війни, коли професор Телер пояснював мені принцип дії бомби. Мене цікавлять різні явища, тож я здивувався, що можу чути голоси з акцентом настільки чітко, хоч навіть не можу їх зімітувати… Хіба не з усіма людьми час від часу трапляється щось подібне?



Психіатр підніс руку до обличчя, і я крізь пальці побачив, що він усміхається (на питання він не відповів).



Потім лікар перейшов до іншого:



— Ви сказали, що розмовляєте з покійною дружиною. Що ви їй кажете?



Я розсердився — це не його собаче діло:



— Кажу, що люблю її, якщо вам так цікаво!



Ми обмінялися ще кількома різкими репліками, і він питає:



— Ви вірите в наднормальні явища?



— Я не знаю, що таке «наднормальні явища», — відповідаю.



— Як, ви, доктор фізичних наук, і не знаєте, що таке наднормальні явища?



— Саме так.



— Це те, у що вірив

1 ... 42 43 44 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"