Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Інше » Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман 📚 - Українською

Річард Фейнман - Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман

572
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака" автора Річард Фейнман. Жанр книги: Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 99
Перейти на сторінку:
він звик, що поруч ходить той самий хлопець, і казав «привіт» або «добрий вечір».

Проходить пару тижнів повільного процесу знайомства, і якось бачу, що він колупається з калькуляторами Маршана. Я нічого не кажу, ще рано.



Поступово наш лексикон розширився:



— Привіт! Бачу, ви багато працюєте.



— Так, багато.



І всяке таке.



І нарешті прорив — він запрошує мене поїсти супу. Дуже добре. Тепер ми щовечора разом їмо суп. Я зачіпаю в розмові калькулятори, а він каже, що в нього ніяк не виходить відремонтувати один апарат. Треба насадити на вісь набір шестерень з пружинками, а в нього не виходить, може, спеціальний інструмент потрібний абощо, він уже цілий тиждень б’ється. Я кажу, що під час війни працював на цих калькуляторах:



— Знаєте що: лишіть мені цей апарат увечері, а завтра я його подивлюся.



— Окей, — каже слюсар. Ці калькулятори його вже дістали.



Наступного дня я кручу цю чортову штуку і намагаюся насадити шестерні на вісь, тримаючи весь набір у руці. Вони розсипаються. Я почав думати: «Якщо він цілий тиждень намагався це зробити — і не вийшло, ти спробував — і не вийшло, значить, це треба робити по-іншому». Я зупинився й почав уважно їх роздивлятися — на кожній шестерні була крихітна дірочка — просто маленька дірочка. Тоді до мене дійшло: я беру першу шестерню, просуваю в дірочку дротик і нанизую пружинку; потім беру другу шестерню, просуваю дротик далі і нанизую пружинку і т. д., як намисто на нитку. Так я зібрав усю цю конструкцію з першого разу, поставив її на місце, витягнув дротик і вуаля — усе на місці.



Увечері я показав йому цю маленьку дірочку й розповів, як у мене вийшло. Відтоді ми подружилися і багато говорили про машини й механізми. У його майстерні було стільки закутків, де валялися напіврозібрані замки і деталі сейфів. О, які ж вони були прекрасні! Але про замки і сейфи я досі не сказав ні слова.



Нарешті я відчув, що пора, і закинув наживку: вирішив розказати йому єдину вартісну річ, яку знав про сейфи, — як підібрати дві останніх цифри шифру при відкритих дверях.



— Слухай, — кажу, оглядаючи майстерню, — я бачу, ти працюєш з мозлерівськими сейфами.



— Так.



— А знаєш, ці замки слабенькі. Якщо сейф відчинено, можна підібрати дві останні цифри.



— Ти можеш? — сказав він з інтересом.



— Так.



— Покажи мені.



Я показав, як це робиться, а він повернувся до мене і питає:



— Як тебе звати?



Ми досі не знали, як один одного звати.



— Дік Фейнман, — кажу.



— Боже! Ти Фейнман! — сказав він із побожним трепетом. — Великий шніфер! Я чув про тебе. Я давно хотів з тобою познайомитися. Навчи мене відкривати сейфи.



— Тобто? Ти ж сам відкриваєш їх запросто.



— Ні.



— Слухай, я чув історію про сейф Капітана і так старався сам познайомитися з тобою. А ти кажеш, що не вмієш відкривати сейфи.



— Так і є.



— Ну, тоді ти маєш уміти свердлити сейфи.



— Я й цього не вмію.



— ЩО? Хлопець у господарській частині сказав, що ти взяв інструменти і пішов свердлити сейф Капітана.



— Ну, уяви, що ти працюєш слюсарем, — говорить він, — до тебе приходять і кажуть просвердлити сейф. Що ти будеш робити?



— Ну, — відповідаю, — зібрав би інструменти і пішов би до сейфа. Ткнув би десь навмання і почав би свердлити, а то ще звільнять.



— От саме це я й збирався зробити.



— Але ж ти його відкрив! Значить, ти знаєш, як це робиться.



— О так. Я знаю, що на нових сейфах стоїть заводський шифр 25–0–25 або 50–25–50, і подумав, хтозна, може цей хлопець не заморочувався міняти комбінацію. І друга спрацювала.



Одну річ я таки дізнався — він відкривав сейфи тим самим чарівним способом, що і я. Але найсмішніше, що Капітан, Великий Начальник, замовив собі супер-пупер-сейф, змусив живих людей з такими муками піднімати його в кабінет — і навіть не заморочився поміняти шифр.



Я пройшовся по різних кабінетах у своєму корпусі, пробуючи ці два заводських шифри. Кожен п’ятий сейф відкривався.



Дядьку Сему ти не потрібен!

Після війни армія підгрібала скрізь, щоб набрати людей в окупаційний корпус у Німеччині. Доти першочергову відстрочку давали з причин, які не стосувалися фізичного здоров’я (мені дали, бо я працював над бомбою), але тепер правила змінилися і в першу чергу військові дивилися на здоров’я.



У те літо я працював у Ганса Бете в «Дженерал електрик» у містечку Скінектеді, штат Нью-Йорк. Пригадую, на медогляд довелося кудись їхати, в Олбані чи що.



Приходжу на призовний пункт, мені дають заповнювати купу різних бланків, а потім починаєш ходити по кабінетах: в одному перевіряють зір, в іншому — слух, у третьому беруть кров на аналіз і т. д.



Урешті-решт опиняєшся в кабінеті номер тринадцять — «Психіатр» — і сидиш чекаєш на лавці. І от я сиджу й спостерігаю, що відбувається. У кабінеті три столи, за кожним сидить психіатр, а «піддослідний» сидить в одних трусах напроти свого лікаря і відповідає на питання.



У ті часи було багато фільмів про психіатрів, наприклад, «Заворожений»23. У цьому фільмі в героїні, видатної піаністки, паралізує пальці, і вона не може ними поворушити. Родичі жінки викликають психіатра, щоб спробувати їй допомогти, і ти бачиш, як за героїнею і лікарем зачиняються двері. Сім’я в занепокоєнні. І от героїня виходить з кімнати — пальці все ще скручені — драматично спускається сходами, сідає за рояль, піднімає руки над клавішами і раптом — трам-парам-пам-пам-тарам — може грати знову.



Я на дух не переношу такої маячні й вирішив, що всі психіатри шарлатани, тож краще не мати з ними жодних справ. От у такому настрої я сидів і чекав, поки настане моя черга говорити з психіатром.



Я сів біля столу, і лікар почав переглядати мої папери.



— Привіт, Дік! — каже він радісно. — Де ти працюєш?



Я думаю: «За кого ти себе маєш, що звертаєшся до мене так?» — і відповідаю холодно:



— Скінектеді.



— А де ти там працюєш, Дік? — продовжує психіатр із усмішкою.



— «Дженерал електрик».



— Тобі подобається ця робота, Дік?

1 ... 41 42 43 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"