П'єр Сувестр - Порожня труна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Попрощавшися з Перроном, який розповів йому історію свого нещасного кохання, Жюв розмірковував, чи впорається він із цією справою, за яку його попросили взятися двоє різних людей — справжній батько дитини і той, що ним вважався за законом.
— Дивна історія! — пробурмотів добра душа Жюв. — Не знаю на чий бік стати, кому віддати бідолашну дитину, за яку вони змагаються? Дроп справив на мене враження порядної людини; він так переживав, розповідаючи мені про маленького Убера, а з іншого боку, нещасний Себастян Перрон видався мені теж гідним співчуття. Бідолаху так вразило зникнення сина!
Заклавши руки за спину й понуривши голову, Жюв прошкував навмання, аж поки опинився на набережній. Там він зупинився біля парапету, сперся на нього й задивився на Сену, що невтомно несла свої води.
— Ох, ці закони! — пробурчав він. — Яке ж це безглуздя. І справді, ці людські настанови іноді бувають не по-людському жорстокі… Кінець кінцем, і якщо Дроп чесна людина, як я маю підстави вважати, то він міг прихилитися до цього бідолашного хлопчика. Адже одруження з матір'ю надало йому батьківські права. З іншого боку, мені здається, що Себастян Перрон теж любив свого сина, тому що, хоча й боявся скандалу, не вагаючись, викрав його.
Жюв довго розмірковував, бурчав щось під ніс, шкодуючи обох батьків, мабуть, чесних людей, чиї серця тепер розриваються від болю. Зрештою він сказав собі:
— Годі мені перейматися їхньою бідою. Допомогти їм можна не співчуттям, а ділом. Дитина зникла, тож треба її знайти. Тут якась загадка. Страшно подумати. Себастян Перрон каже, що хлопчик втопився! Отуди к бісу! Що ж це таке, нещасний випадок чи злочин?
Поліцейський відштовхнувся від парапету і попростував далі. Подумки він перебирав події, шукаючи їхньої логіки. Здавалося, треба їх тільки розглянути, тверезим оком проаналізувати, і він збагне їхній прихований сенс.
— Як оцінити ситуацію? — запитав себе Жюв. — Гадаю, вона досить проста: Дроп признався мені, що його фінансове становище — дуже непевне, а в його дружини — навпаки: вона багата. Отож якби Дроп був бідний, що б він зробив?
Замислившись над цим припущенням, інспектор зупинився край тротуару, поміркував і знову забурмотів:
— Дроп сказав: «Я думаю, що коли б між мною і моєю дружиною не стояла ця дитина, батько якої зовсім не я, то наш шлюб був би міцніший»… Цілком природно, що він не любив дитини. І що ж сталося? Себастян Перрон признався, що викрав Убера… Гаразд. Гадаю, що Дроп не дуже засмутився, коли зник хлопчик, який самою лише присутністю нагадував йому про те, що він зганьбив себе, погодившись узяти шлюб заради грошей.
Цілком природно, що сталося зовсім інакше, ніж на це міг сподіватися Дроп: для Уберової матері, Амелі Дроп, зникнення дитини було страшною бідою. Їхній шлюб, замість зміцнитися, ще більше розладнався… Амелі Дроп вирішила, що хлопчика убив чоловік. Ох-ох-ох! Як це, мабуть, вразило хірурга, що вважав себе невинним і бачив, що знову між ним і дружиною постає та бідолашна дитина, до народження якої він не мав ніякого відношення.
Дійшовши висновку, що Дроп, мабуть, природно ненавидів сина своєї дружини, Жюв рушив далі. На підтвердження цього висновку його логічне мислення знаходило все нові докази.
— Значить, Дроп ненавидів малого Убера, — міркував він. — І до чого це приводить? Господи, це ж так просто… Від ненависті до спроби заподіяти смерть тому, кого ненавидиш, один крок. Здається, я наблизився до істини. А що, коли Дроп, який так оплакував бідолашного Убера, випадково натрапив на нього в притулку, де його заховав справжній батько? І, побоюючись, щоб дружина ще більше не прихилилася до своєї дитини, коли якимось дивом та повернеться до неї, надумав убити невинного хлопчика?
Якщо виявиться, що Убера вбито, то чи не приведе мене це до висновку, що саме Дроп убив малого?
Озирнувшись навколо, Жюв побачив, що він на мосту Сольферіно; забрів туди, сам цього не усвідомлюючи. Повз нього впритул промчало таксі, і він, вчасно відскочивши, прийшов до тями.
— Ну-ну! — пробурчав він, посміюючись над собою. — Я поводжуся, наче останній дурень. Марную час на абстрактні міркування. Роздуми — це добре, але розслідування — краще, — він витяг годинника і насупився. — До діла, нема чого зволікати. Треба поспішати на поїзд, негайно їхати в те село… Я присягнувся Себастяну Перронові і Полеві Дропу знайти істину.
Не гаючи часу, Жюв гукнув таксі, яке ще мить тому мало його не збило.
— На вокзал Сен-Лазар, — звелів інспектор, — і чимскоріше, приятелю.
Підбадьорений водій демонстрував чудеса швидкості. Жюв уже жалкував, що звелів йому поспішати. Легенький автомобіль мчав переповненими вулицями, як вихор, перетнув площу Згоди, перегнав автобус, який замалим його не розчавив, завернув перед собором святої Магдаліни, при в'їзді на вулицю Авр зачепив ручний візок і загальмував уже на привокзальній площі.
— Ох-ох! Я ще живий… Пощастило. Ці бісові таксі занадто швидкі, — він вилаяв водія, що той гнався, як шалений, хоч і сам просив про це. Але тут згадав. — Чорт побери, у мене всього три хвилини до відходу поїзда.
Жюв схопив квиток і, не чекаючи решти, стрибаючи через кілька сходинок, заскочив у зал чекання, купив на дорогу дві книжки у кіоску й вибіг на перон, коли поїзд на Лізьє вже рушив. Він стрибнув на підніжку й опинився у вагоні. Віддихавшись, він, як справжній парижанин, покепкував над собою:
— У мене стільки часу, а гнався, як божевільний!
Жюв ніколи не визнавав, що він майже завжди стрибає у поїзд уже на ходу, а часом без видимої на те причини просто не встигає на нього. Він пройшовся по вагону, шукаючи купе, де було б спокійно. Скоро він знайшов таке, де вже сидів один товстий пасажир, з вигляду комерсант, який із задоволенням палив величезну люльку і який видався поліцейському підхожим попутником, відлякуючи своїми габаритами інших пасажирів і не набридаючи своєю балаканиною.
— Поїздка буде просто чудесна, — сказав собі Жюв.
Він скинув плаща, капелюха, витягнувся на лавці, розгорнув книжку, але йому не читалося. Часто бувало так, що він уважно дивився на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня труна», після закриття браузера.