Роман Росіцький - Лук Нічної Громовиці

— Спочатку молитва до водяних богів, — серйозно мовила Іра, одягаючи віночок на Інжину голову. — Повторюй за мною: шановні водяні боги…

— Дуже це якось офіційно, — пирснула Інга.

— Нічого ти не розумієш, — зовсім не образилася Іра, немов сама була вчителькою, а її подружка — не вельми розумною дитиною. — Ми ж богів шанувати маємо. З ними запанібрата не можна. То ти повторюватимеш чи ні?

— Шановні водяні боги!.. Що там далі?

— Даруйте нам чисту воду, у холод — тепло, у спеку — прохолоду. Все. Тепер принесемо їм у жертву печиво «Марія». — Іра закінчила свою коротеньку молитву, урочисто пустила на воду печиво і заходилася встановлювати феєрверк.

— Іро, а ти любиш запах яблуневого цвіту?

— Люблю, — мовила, не відволікаючись, Іра.

— А хочеш навчитися літати?

— Що за питання? Аякже!

— Тоді облиш сірники і понюхай ось це.

Іра підійшла до подружки, яка саме дістала з пакета пляшечку яблуневих пахощів і відкоркувала її.

— Ой! — скрикнула від несподіванки Іра, чиї ноги раптом відірвалися від землі. — Падаю!

Тієї ж миті дівчинка гепнулась на землю, проте зовсім не засмутилась.

— Мені аж у голові запаморочилося, — сказала Іра, чухаючи забите місце. — То якийсь наркотик? Мені раптом запахло яблуневим цвітом і стало так добре, що захотілося літати.

— А ти й літала.

— Ага, а гепнувся вниз хто? Скажеш, не я?

— Впала, бо злякалася. Спробуємо ще раз, але я тебе за руки триматиму. Згода? — запропонувала Інга.

— Можна спробувати, — Іра ще вагалася. — А ти мене не впустиш?

— А хто тобі самій триматися заважає?

— Добре, але давай спочатку ракету підпалимо.

Іра ще хвилину пововтузилася зі своїм феєрверком, нарешті він зашипів і почав іскрити. Інга вдихнула яблуневі пахощі і подружці дала понюхати — і вони шугонули в небо разом із феєрверком.

Іскристий метеор феєрверка летів у височінь, щоб розсипатися тисячами вогняних голочок. Іра зачудовано спостерігала за вогняним дивом, при цьому міцно тримаючись за Інгу обома руками.

— Клас, — тихо мовила Іра, коли феєрверк востаннє спалахнув і згас, а дівчата повільно почали спускатися вниз. — Оце так відкриття сезону.

Над обрієм ще палав жовтогарячий окраєць вечірнього неба. Серп молодого місяця поспішав за сонцем, що сходило зараз для мільйонів людей над протилежною півкулею чарівної планети Земля.

— Ой, хтось іде, — сказала Іра.

— Виженемо, — бадьоро відповіла Інга, хоча сама не була у цьому така впевнена.

— Привіт, мала, — привітався ще один любитель вечірнього купання.

— Сашко? — спитала Інга. — Ти прийшов?

— Після твоїх оповідок хіба можна було не спокуситися?

— Ми що, будемо тут разом купатися? — невдоволено буркнула Іра, штовхаючи подружку в бік.

— Місця усім вистачить, — привітно відповіла Інга. — До того ж Сашко пропонує нам постріляти зі спортивного лука.

— А чим твій гірший? — ніяк не могла змиритися з чужою присутністю Іра. — Як на мене, то чарівні луки ліпші за спортивні.

— Ну, не гнівайся.

— Та нехай уже, — несподівано швидко пом’якшала Іра, заворожена перспективою гарно провести час.

— Я подумав, що це тобі сьогодні може знадобитися, — Сашко дістав з пакета громову стрілу і поклав біля лука.

— Дякую.

Інга увійшла у воду і пропливла від одного берега до другого. Раптом її увагу привернув рух на березі.

— Там щось побігло! — вигукнула Іра. — На кота схоже.

— То, певно, тхір, — тоном знавця промовив Сашко.

— А звідки ти знаєш?

— Ну, може, куниця. У темряві не розбереш. Хоча що тут куниці робити?

Мовлені слова аж ніяк не претендували на змістовність, а мовці не поспішали завойовувати увагу аудиторії, бо диво вечірнього плавання переважало решту людських бажань.

— У воді можна літати, — сказала Іра, лежачи на спині і розглядаючи мерехтливі зірки, що поволі почали запалюватися у вечірньому небі. — Хоча мені трохи страшно. А що як у воді щось таке водиться?

— Ага, Нессі, — пожартувала Інга.

— Нессі тут не поміститься, — зітхнула Іра. — Яка ж ти все-таки легковажна.

Тієї ж миті щось важке шубовснуло у воду поруч з Ірою. Від несподіванки дівчинка скрикнула, а за мить її голова зникла під хвилями. Інга не одразу й збагнула, що діється. Вона побачила тільки, як Сашко пірнув слідом за її подружкою і так само зник. Інга, залишившись сама, злякалась не на жарт і сполохано попливла до місця, де зникли її друзі. Та не встигла вона подолати і двох метрів, як побачила, що Сашко випірнув, тримаючи непритомну Іру. А поруч вирувала вода, немов якась підводна тварина шаленіла від того, що її здобич вирвалася на волю.

— Тримай Іру!.. — гукнув Сашко до Інги, відсапуючись. — Це Гуфі, падлюка!

Хлопець судомно вдихнув і знову пірнув. Тим часом Інга витягла подружку на травичку і помацала пульс. Серце билося, отже, Іра просто знепритомніла від страху. Інга дістала пляшечку парфумів і піднесла їй до носа. Іра здригнулася і розплющила очі.

— Що то було? Нессі? — кволо спитала перелякана дівчинка.

— Яка там Нессі. Гуфі, — якомога спокійніше пояснила Інга.

— Гуфі?! — не могла повірити Іра. — Ти жартуєш? Але ж я бачила на ньому луску! І зубиська, як в акули!

— З переляку що тільки не примариться, — заспокоювала як могла подружку Інга, але сама пильно стежила за тим, що відбувається у ставку.

Ось Сашко знову виринув із води і вдарив когось з усього розмаху. Пролунали гучний ляскіт і злісний вигук, що більше нагадував звірячий рик. Сашко виволік якусь темну фігуру з води, і дівчатка впізнали Гуфі,