Борис Левандовський - Бабай

вилізла з-під мого ліжка. Це… (закреслено). Це моя провина. Я просто дивився і нічого не міг зробити, не міг поворухнутися від страху. А потім утік. Коли в кімнаті все стихло, я повернувся. Крім мертвої Вероніки, вже не було нікого. Чудовисько задушило мою сестру і зникло. Батьки того вечора пішли в гості до знайомих. Я довго не міг повірити в те, що трапилося. Просто стояв над її ліжечком і плакав. Я не розумів, як усе це могло відбутися насправді. Бо я ж думав, що ВОНИ не існують! Мені хотілося вмерти самому. Я не хочу, щоб це знову повторилося, щоб ВІН убив ще когось. Але мені ніхто НЕ ВІРИТЬ! І пишу цей лист, бо повинен хоч щось зробити. Але це все, що я зараз можу.

Мене вважають божевільним і сьогодні заберуть у дурку. Найгірше: вони думають, що це я убив Вероніку. Я! Нічого не можна довести. Вони говорять, що все інше — мої галюцинації, марення, і що я хворий. Але я зовсім здоровий, це дорослі, як поглухли, я їх ненавиджу! Навіть батьки вірять їм, а не мені. Тому що вони теж дорослі. Не уявляю, як вони в таке повірили. Тепер я їх теж ненавиджу.

Напевно, мене запхнуть туди на все життя, але це не страшно. Нехай це буде моєю розплатою за Вероніку. Я винуватий не тільки в тому, що злякався і нічого не зробив, щоб її врятувати. Усе трапилося через мене — у цьому вони праві. Страх Вероніки відкрив шлях монстру, тепер я це розумію. Я називаю його тунелем, хоча це більше нагадує дірку в просторі. ВІН з’явився, коли я розповідав нову страшилку. Я знав, що Вероніка дуже боїться, але все одно продовжував розповідати. Пізніше чудовисько з’являлося знову, щоб убити мене. Але я був напоготові і тому бачив, як усе відбувається. Тунель відкривається під моїм ліжком. Перед тим, як ВОНО приходить — запам’ятай це! — у кімнаті починає сильно тхнути чимось схожим на пил. Після смерті Вероніки монстр приходив за мною багато разів, іноді кілька ночей підряд. Я навчився прокидатися від цього і тому досі живий. Але двічі я ледве не спізнився через снодійне. Я кричав, щоб почули батьки. Потім лікарі використовували це як один із доказів моєї хвороби. Три тижні мене обстежували, вдома я тільки ночував. Хтось із лікарів вирішив, що так буде краще. Мене постійно годують якимись таблетками, від яких паморочиться в голові і плутаються думки. І ще дають на ніч снодійне. Добре, що я вчасно це зрозумів і тепер тільки вдаю, що приймаю, інакше ВІН давно б уже вбив мене вві сні. Думаю, навіть тоді лікарі знайшли б якесь логічне пояснення.

Найважче те, що батьки зі мною майже не розмовляють. Я знаю, їм тяжко навіть бачити мене. Через Вероніку. Мама взагалі не сказала жодного слова з того вечора. Тепер усе мусить закінчитися, ще трохи, і я більше ніколи їх не побачу. І вони мене. Мабуть».

Назар перегорнув чергову сторінку й озирнувся на двері кухні, оскільки йому здалося, що дядько Артур вийшов із дитячої до коридору. Згодом з’ясувалося, що він попрямував до кімнати батьків скласти компанію Валерії. Певно, хотів з нею поговорити. Що ж, схоже, їм справді не завадило б відшукати спільну мову, особливо, якщо гість планував затриматися в них на довше, ніж до завтра. Хоча Назар, зрозуміло, волів би, щоб дядько Артур більше ніколи не з’являвся у них удома взагалі.

Він повернувся до читання листа.

«Будь напоготові постійно, — продовжував наполягати хлопчик, котрий дотепер не назвав свого імені; Назарові хотілося зазирнути в кінець, де той, можливо, підписався, але він стримався. — Повторюю: ніколи НЕ СПИ в тій кімнаті! Придумай що-небудь. Я знаю, що це важко, тому що все вирішують дорослі. Але я не уявляю, як справитися із цим монстром, як ЙОГО знищити чи хоча би прогнати назавжди. Я можу тільки попередити…»

Далі лист уривався. Нижче випливала приписка квапливими карлючками, які майже неможливо було прочитати — Назар зумів розібрати лише щось приблизно таке:

ЧОРТ НЕ ВСТ ЦЕ ЗА М

Що б тоді не трапилося, далі йшло вже акуратнішим почерком:

«Здається, сьогодні мені щастить, і у запасі є ще трохи часу. Чесно кажучи, я не вірив, що встигну написати навіть стільки.

Я довго міркував, ким або чим є ці чудовиська і звідки вони беруться. По-моєму, логічно припустити, що цей монстр не єдиний у світі, є й інші. Але все занадто (закреслено) не вкладається у голові.

А кілька днів тому батько ввечері привів додому якогось священнослужителя, не знаю, навіщо він це зробив. Може, хотів чимось мені допомогти. Священик був чи