Олексій Михайлович Волков - День відбуття

— А в мене перспектива набагато гірша.

— Наприклад?

— Самій стати харгілоном, — сказала Юлія, — якщо не потраплю туди, куди казала тобі.

— Це серйозно, — погодився Сергій.

— Вони існують під землею і живляться тілами померлих. Їх там цілі колонії. Це особлива форма життя, точніше існування.

— Мерців їдять… — пробурмотів Сергій, — гарно… Про таке тільки у підземеллях і говорити. А чого ж мерці нікуди не діваються? Чи, може, їх не всіх їдять?

— Усіх, — відповіла Юлія. — Усі поховані тіла гниють, тобто розкладаються під землею, як вважається, під дією бактерій. За кілька років з тіла залишається лише скелет. Усе інше зникає. Давно відома хімія цих процесів, усе має наукові назви та обґрунтування. Тільки вся ця «хімія» — наслідок діяльності харгілонів, як її не назви. Те, що ми знаємо про це, — надто вузько, обмежено. А глобально — це наслідок життєдіяльності харгілонів. Земля пронизана їхніми колоніями, і всі ці бактерії, що розкладають тіла… ну, це як для нас шлунковий сік, який перетравлює їжу.

— Сила… — промовив Сергій, хитаючи головою. — А звідки ти це знаєш, ну, що воно саме так?

— Знаю, — відповіла Юлія. — Я помічена ними.

— Як це?

— Вони, як я казала, існують колоніями. Це дуже складна форма існування, взаємодії. Там усе пов’язане настільки… Це наче вже не окремі істоти, а єдиний складний організм. Їхній цикл — тисяча років. Протягом цього часу в них поступово назріває такий… свого роду криз. Це пов’язано з постійним живленням мертвим… Один раз на тисячу років вони потребують живої людини…

— Круто, — зауважив Сергій. — Якби я був режисером і хтось заспонсорував… Словом, ми б заткали за пояс усі ці примітивні страшилки. І ця людина, звісно, не хто інший, як ти.

— На жаль, так.

— І чому ж саме ти їх цікавиш? Чому вони не чіпають інших людей, мене, наприклад…

— Я ношу їхній андан.

— А це що таке?

— Це така свого роду ознака… Навіть не знаю, як правильно назвати… Це можна порівняти з нашим мозком. Це те, що регулює, керує процесами життєдіяльності їхніх колоній. Це свого роду комп’ютер, який забезпечує гармонію їхнього існування. І ось цей їхній субстрат існує в мені, змінюючи моє єство. Він наче зростається з ним, роблячи його здатним до існування у колонії.

— Чекай-чекай… — зупинив Сергій. — Ні чорта не розумію… Як це? Що означає — «єство»?

— Це нематеріальна основа людини, сутність, так би мовити. Ну, щось подібне до такого поняття, як «душа», але набагато складніше. Єство кожної людини помирає разом з нею. Моє ж єство може існувати і після моєї смерті серед харгілонів. Я від народження ношу їхній андан, який був закладений у тіло якоїсь моєї пращурки тисячу років тому. Щойно закладений у живе людське тіло андан являє собою зародок складної форми, частинку андану, який забезпечує існування колонії. Цей андан-зародок успадковується дитиною того, кому він закладений. І так постійно. Він існує у тілі жінки і передається лише дівчинці, яку вона народжує. Протягом тисячі років андан трансформується, вдосконалюється, утворюючи, врешті-решт, єдине ціле з єством людини.

— А якщо народжується хлопчик?

— Він помирає. Ще під час зачаття, якщо утворюється ембріон чоловічої статі, він автоматично стає нежиттєздатним. Це властивість андану. Тоді стається викидень, або ж дитина гине невдовзі після народження. І так доти, доки у роду не з’явиться дівчинка. Чув, напевно, буває, що жінка ніяк не може виносити вагітність — викидні раз за разом. Ну, ось…

— А якщо жінка сама випадково загине? — спитав Сергій. — Ну, просто. Попаде під машину, припустімо…

— Тоді андан гине. Адже він не має властивості оберігати свою господиню. А колонія харгілонів, яка його заклала, коли старий андан повністю виходить з ладу, об’єднується з іншою колонією, в якої андан живий і десь, образно кажучи, ходить. Такі випадки бувають. Від цього їхні колонії поступово збільшуються у розмірах, а кількість їх зменшується, адже люди періодично випадково гинуть, і лінія, у якій існує конкретний андан, обривається. А колонія може закладати лише один андан — раз на тисячу років. Імовірність, що за тисячу років хоча б одна з жінок, які продовжують одну генетичну лінію, загине, не встигнувши народити дівчинку, відносно висока. Тому колонії об’єднуються досить часто. Розумієш? А кількість їх поступово зменшується. Це дуже болючий процес для харгілонів і не тільки…

— Що значить — не тільки?

— Якщо гине андан, колонія повинна об’єднатися з іншою, найбільш спорідненою за всіма ознаками. А такі колонії зовсім не обов’язково існують поруч одна з одною. Одна може знаходитися у нас, а інша — на протилежному кінці земної кулі. Тоді у надрах відбувається щось жахливе. Як зараз у Туреччині. Земна поверхня здригається, те, що на ній, руйнується, гинуть люди. Для нас це явище має назву «землетрус». Воно вивчене і має певні наукові обґрунтування — рухаються, мовляв, різні шари земної кори і так далі. Тільки ніхто не здогадується, чого ж вони рухаються…

— Струнка теорія, — зауважив Сергій. — Сама придумала чи, може, десь вичитала?

— Сама дізналася, — поправила Юлія, не звертаючи уваги на його сарказм.

Тон її, здавалося, втратив будь-які емоції, і вона наче розповідала для годиться, не сподіваючись на те, що їй повірять.

— Що означає — дізналася?

— Те й означає. Цикл андану, який я ношу, завершується. Отже, вдосконалився настільки, що здатний зробити моє єство придатним для існування там. За тисячу років перебування у живому людському тілі з ним відбуваються необхідні перетворення, і, коли вони сягають певного рівня, відбувається таке свого роду включення… Андан з’єднується зі свідомістю, і чергова його господиня дізнається про все. Це наче… Ну, вся ця інформація, яку я зараз тобі розповідаю і яка існувала у мозку всіх носіїв андану ніби в закодованому стані, несподівано розкодовується, і тоді ця остання жінка дізнається про свою місію. Усі мої пращурки тисячу років жили і помирали, не здогадуючись про його існування, про те, що передають його своїм дітям. Мені ж