Андрій Кузьменко - Я, «Побєда» і Берлін

очі закрила,

Голосу тіла чути не вміла,

Світло закрили зламані крила...

Змучений

(Я не маю сил)

Голосом людей,

Стуками дверей,

Десь поїхав ліфт —

Я змучений...

Запахом рослий,

Звуками тварин,

Пиво, як вода —

Я змучений...

Я не маю сил,

Я не маю сил,

Ще десь треба йти,

А я не маю сил...

Скільки днів робив

Сам не знаю що,

Я вже як дурний —

Я змучений...

Хворий кожен день,

Хворий кожну ніч,

Бачу твої сни —

Я змучений...

І буде так

Я п'ю молоко і заїдаю хлібом,

А збоку мій кіт миє руки з милом.

І добре є нам, нема що говорити,

Закрийте вікно, щоб мух не напустити.

І буде так цілий час...

І буде так цілий час...

Я люблю твій дім, я люблю твої ноги,

Вдихаю той дим, що вижити поможе.

Три рази на день мию свої зуби,

Я, може, дурний, складаю всьо до купи.

І буде так цілий час...

І буде так цілий час...

І так то вже є

Не надіявся я на це, так то вже є.

То був хтось, кого я знав і міг зрозуміти.

Не знаю, що тепер зробити,

Не знаю, ким ти є тепер.

То, що говориш, звучить так,

Що відчуваю я знов когось чужого.

Не знаю, з чого почати,

І не хочу того знову почути.

Не вірю вже...

Це тільки знаю, чув це вже все раніше —

І не вірю вже...

Пам'ятаю твій голос,

Перш ніж надто сталося,

Бачив то й був певний,

Що все було таке молоде й нове.

То відбувалося вже пару років раніше

І так то вже є...

Коханки приходять, відходять.

Здається тобі, що вже знаєш,

А то є зовсім не правда...

Не знаю, від чого почати,

Не хочу вже то слухати.

Не вірю вже...

Чув то вже все раніше...

І тільки то одно знаю,

Знаю, що вже не повірю.

І не вірю вже...

І так то вже є...

Коханки приходять, відходять.

Здається тобі, що вже знаєш.

А то є зовсім не правда...

Казка

Давай заснем і тихо звідси підем,

І буде добре і не буде так зле,

Бо коли спиш собі, то бачиш той світ

Таким, як він ніколи б бути не міг.

Багато бачив я тих ваших казок,

І злим буває добрий Дідо Мороз,

І не велика є людина гора,

І в короля ніколи грошей нема.

Багато бачив я тих ваших чудес,

І добра фея любить тільки себе,

І Білоспіжка вже продалась давно.

Та ваша казка — то попсуте кіно.

Коралі

Я дуже рано встав, нікого не чекав,

Скоро сів на машину і додому почесав.

Я сам не знаю чо', і то ніхто не знає того,

Маю досвід, маю досвід...

То небо надоїло, що не може вже висіти,

Собаки, люди, свині, заминайте вже отут.

Беріть лопати в руки, бо вже треба щось робити,

Кожен косить, кожен косить...

На дорозі трохи ями, не люди, а плями,

Всі жиють в одному місті вечорами і днями.

Ти гуляй собі помалу, не чіпай нічо, заки

Ніхто не просить і не просить...

На вокзал, на вокзал приміський, треба зал,

Гроші в касу запихаю, з-за кишень нічо не вкрали.

Електричку доганяю, на газеті засинаю,

Я читаю, я читаю...

То я іду додому...

То я їду додому...

А то мої колеги — дуже файні музиканти,

Не дайте хліба з'їсти, тільки дайте щось заграти.

Та ніхто не має грошей, але настрій то не псує,

Поговорим, поговорим...

На вулиці зараза і на воді зараза,

Нема кого здурити — всі вже мудрі на відмазу.

Тут кожен собі має своє радіо-FM,

То є добре, то є добре...

Тут кожен день туман, тут кожен день дощ,

Кобітки ходять парами туда-сюда по площі.

Аптека є за рогом, непочатий край роботи

Молодому, молодому...

Я трохи постарію, я трохи посивію,

Я багато обкурив, ну а ще більше не хотів.

Ніхто не зрозуміє вже,

Чого я так завжди хотів додому...

Любити платити

Через мої окуляри

Я часто бачу, що буде, що буде з нами.

Такі окуляри!

Куда ми з вами живемо?

Хтось каже: нам то не треба — кому это надо!

І лишається ззаду.

Через мої окуляри

Всьо виглядає ясніше — ну зовсім як правда!

І може навчити —

Може навчити хотіти,

Може навчити любити,

Любити платити!

Щоби потім цінити

Наше життя — то мінне поле.

Куда не сунься — чужі навколо.

Надійся на себе — своїх, може, й не буде.

В нас є тільки ми — озимі люди...

І що тут саме цікаве:

Ти ж то їх маєш так само — такі окуляри!

Візьми і вийми з футляру.

Наше життя — то мінне поле.

Куда не сунься — чужі навколо.

Надійся на себе — своїх, може, й не буде.

В нас є тільки ми — озимі люди...

Люди чекають

Я назбираю гроші, сяду на поїзд,

І, як завжди, на самі ліпші місця білет.

Під теплий чай знайду огризок паперу —

І так народиться зовсім новий куплет...

Оу-о!.. Везе мене поїзд,

Стукають колеса знайомий ритм.

Оу!.. Пролітають перони,

Люди на перонах чекають зими...

В купе моєму є вікно-телевізор,

З дитинства люблю то найліпше на світі кіно.

Машини там чекають на переїздах,

І незнайомі люди кличуть мене...

Оу-о!.. Везе мене поїзд,

Стукають колеса знайомий ритм.

Оу!.. Пролітають перони,

Люди на перонах чекають зими...

Десь там попереду чекають вокзали

І ті кіоски, що не мають вчорашніх газет.

Після концерту я спакую гітару,

І знов на саме ліпше місце білет...

Люди, як кораблі