Агата Крісті - Карибська таємниця

хотіла надавати великої важливості запитанням, які хотіла йому поставити.

Тім повернувся доглядати Молі, і міс Марпл домовилася з ним, що змінить його під час вечері, коли його присутність буде потрібна в їдальні. Він запевнив її, що місіс Дайсон готова допомогти йому або навіть місіс Гілінґдон, але міс Марпл твердо сказала, що обидві вони молоді жінки, яким хочеться розважитися, і що вона особисто воліє з'їсти якусь легеньку страву раніше, і це задовольнить усіх. Тім знову тепло подякував їй. Блукаючи навмання навколо готелю та по стежці, що сполучала між собою різні бунгало, зокрема й бунгало доктора Ґрема, міс Марпл намагалася спланувати свої наступні дії.

У неї в голові крутилося чимало плутаних і суперечливих думок, а якщо міс Марпл і не могла чогось терпіти, то це плутаних і суперечливих думок. Усе починалося досить очевидно. Майор Полґрейв із його гідною жалю схильністю розповідати історії, його необережна розповідь, яку вочевидь підслухали, і як наслідок — його смерть через двадцять чотири години. Начебто ніяких ускладнень тут немає, подумала міс Марпл.

Але потім, вона мусила визнати, почалися суцільні ускладнення. Факти вказували в надто багатьох напрямках водночас. Їй залишалося тільки визнати, що жодному сказаному тут слову вірити не можна, що нікому не можна довіряти і що надто багато людей, з якими вона зустрічалася, мали гідну жалю схожість із деякими особами в Сент-Мері-Мід, але куди це визнання могло її привести?

Вона вирішила зосередити всі зусилля свого розуму на жертві. Когось мали вбити, і її опановувало дедалі сильніше відчуття, що вона повинна точно з'ясувати, хто ж це такий. Якийсь сигнал уже був. Вона щось чула? Помітила? Бачила?

Хтось сказав їй щось таке, що мало стосунок до справи. Джоун Прескот? Джоун Прескот повідомила їй чимало різних подробиць про чимало людей. Скандали? Плітки? Що саме сказала їй Джоун Прескот?

Ґреґорі Дайсон? Лакі? Думки міс Марпл закружляли навколо Лакі. Почуття цілком природної підозри з певністю підказувало їй, що Лакі, безперечно, мала стосунок до смерті першої дружини Ґреґорі Дайсона. Усе вказувало на це. Чи не може бути так, що рокована на смерть жертва, яку вона прагне порятувати, — це Ґреґорі Дайсон? Що Лакі намагається знайти нове щастя з іншим чоловіком, а для цього їй потрібна не лише свобода, а й чималий спадок, що його вона одержить як вдова Дайсона?

«Але все це тільки припущення й здогади, — сказала міс Марпл, звертаючись до самої себе. — Я дурна. Я знаю, що дурна. Істина має бути дуже проста, треба лише очистити її від нашарувань. Але надто багато нашарувань, і в цьому вся проблема».

— Ви розмовляєте сама із собою? — запитав містер Рейфаєл.

Міс Марпл пересмикнулася. Вона не помітила, як він підійшов. Естер Волтерс підтримувала його, і він повільно просувався від свого бунгало до тераси.

— Я справді не помітила вас, містере Рейфаєл.

— Ваші губи ворушилися. Ви досі переконані, що часу гаяти не можна?

— Досі переконана, — підтвердила міс Марпл, — але досі не можу побачити те, що має бути цілком очевидним…

— Я радий, що вам ця справа здається цілком очевидною. Але якщо вам буде потрібна допомога, розраховуйте на мене.

Він обернув голову, побачивши Джексона, який наближався до них по стежці.

— А ось і ви, Джексоне. Де ви, в біса, були? Вас ніколи немає поблизу, коли ви мені потрібні.

— Пробачте, містере Рейфаєл.

Він спритно підсунув плече під руку містера Рейфаєла.

— До тераси, сер?

— Відведи мене до бару, — сказав містер Рейфаєл. — Дякую, Естер, ви тепер можете йти й нарядитися у свою вечірню тогу. Зустрінемося на терасі через півгодини.

Вони з Джексоном відійшли. Місіс Волтерс сіла на стілець біля міс Марпл. Вона легенько потерла свою руку.

— Він здається легеньким, — сказала вона, — але моя рука геть затерпла. Я сьогодні взагалі не бачила вас, міс Марпл.

— Ви не могли мене бачити, бо я сиділа біля Молі Кендел, — пояснила міс Марпл. — їй уже набагато краще.

— Якби ви мене запитали, то я сказала б вам, що нічого поганого з нею й не було, — сказала Естер Волтерс.

Міс Марпл підняла брови. Тон, яким Естер Волтерс промовила свої останні слова, був надзвичайно сухим.

— Ви хочете сказати — ви думаєте, її спроба накласти на себе руки…

— Я не думаю, що вона намагалася накласти на себе руки, — сказала Естер Волтерс. — Я ніколи не повірю, що вона прийняла завелику дозу, і думаю, що доктор Ґрем це чудово знає.

— Ви дуже мене зацікавили, — сказала міс Марпл. — Чому ви так вважаєте?

— Бо майже переконана, що так воно і є. О, таке буває часто. Це один зі способів привернути до себе увагу, — пояснила Естер Волтерс.

— «Тобі буде шкода, коли я помру?» — процитувала міс Марпл.

— Щось подібне, — погодилася Естер Волтерс, — хоча не думаю, що в цьому конкретному випадку причина була саме такою. Так буває тоді, коли чоловік звертає на тебе все менше уваги, а ти шалено в нього закохана.

— А ви не думаєте, що Молі Кендел кохає свого чоловіка?

— А ви? — запитала Естер Волтерс.

Міс Марпл замислилася.

— Я так думала, — сказала вона. — Але можливо, я помилялася.

Естер посміхнулася їй досить іронічною посмішкою.

— Я дещо чула про неї, знаєте. Про всю цю історію.

— Від міс Прескот?

— Від двох або трьох людей, — сказала Естер. — Існує чоловік, у якого вона до нестями закохана. Її родина була категорично налаштована проти нього.

— Так, — сказала міс Марпл. — Я про це чула.

— А тоді вона одружилася з Тімом. Можливо, у якомусь розумінні він їй подобався. Але той, другий, не відступив. Раз або двічі мені спадало на думку, що він подався сюди за нею.

— Он як. І хто ж це?

— Не маю найменшого уявлення, — сказала Естер, — і думаю, вони поводяться з надзвичайною обережністю.

— Ви вважаєте, вона кохає цього другого чоловіка?

Естер стенула плечима.

— Я думаю, то добрий мерзотник, — сказала вона, — але належить до чоловіків того зразка, які вміють причарувати жінку.

— А ви ніколи не чули чогось про нього — що він робив або якісь подібні відомості?

Естер похитала головою.

— Ні. Люди висловлювали всілякі здогади, але нічого конкретного я не чула. Можливо, він був одружений. Можливо, саме тому її родичі його незлюбили, або він належав до справжніх покидьків. Можливо, він пив. Чи мав непорозуміння із законом — я не знаю. Але вона досі його кохає. У цьому я не сумніваюся.

— Ви щось бачили, щось чули? — наважилася запитати міс Марпл.

— Я знаю, що кажу.

Її голос прозвучав різко