Роджер Желязни - Рука Оберона

якимось чином утримав контакт. Мені було важко перервати його, і коли я таки перервав його, він спробував знову дістатися до мене, але я зумів блокувати його. Бенедикт мене цьому навчив. Він знову кілька разів спробував, але я продовжував блокувати. Нарешті, він припинив свої спроби. Я був недалеко від Текі. Я зумів влізти на коня і дістатися до їх будинку. Я думав, що мені доведеться померти, тому що ніколи раніше не бував так важко поранений. Але через деякий час я почав одужувати. Тоді я знову став побоюватися, що Бранд знайде мене і закінчить те, що почав.

— Чому ти не вступив в контакт з Бенедиктом і не розповів йому про своїх страхи?

— Я думав про це, але я також думав про можливість, що Бранд порахував, що він досяг успіху і я справді помер. Я не знав, якого роду боротьба за владу відбувалася в Амбері, але вирішив, що замах на моє життя був, ймовірно, частиною такої боротьби. Бенедикт досить розповів мені про сім'ю, щоб це було одним з перших пояснень, які прийшли мені в голову. Тому я вирішив, що мені, напевно, буде краще залишатися в мертвих. Я покинув Текі, перш ніж повністю оговтався, і поїхав загубитися в Відображеннях. І тоді я наткнувся на одну дивну річ, яку я ніколи раніше не зустрічав, але яка була тепер практично повсюдно: майже у всіх Відображеннях, через які я проходив, була існуюча в тій чи іншій формі Чорна дорога. Я цього не розумів, але, оскільки, вона була єдиним зустрінутим мною явищем, і, здавалося, перетинала всі Відображення, моя цікавість до неї зросла. Я твердо вирішив послідувати за нею і дізнатися про неї більше. Це було небезпечно. Я швидко навчився не наступати на неї. Вночі по ній, здавалося, подорожували дивні фігури. Природні тварини, які забрідали на неї, захворювали і вмирали. Так що я був обережний. Я не підходив до неї ближче, ніж було необхідно для того, щоб тримати її в полі зору. Я слідував за нею через багато місць. Я швидко довідався, що всюди, де вона проходила, поруч були смерть, спустошення чи біда. Я не знав, як це витлумачити. Я все ще був слабкий від рани і допустив помилку, перенапружуючи себе, їдучи занадто довгоо і занадто швидко в денний час. Тим вечором я звалився хворим і пролежав, тремтячи під ковдрою, всю ніч і більшу частину наступного дня. В цей час мене то схоплювала, то відпускала лихоманка, тому я не знаю, коли саме з'явилася вона: молода, гарненька дівчина. Вона піклувалася про мене, поки я одужував. Її звали Дара. Ми без кінця розмовляли. Це було дуже приємно — мати когось, з ким можна ось так поговорити. Я, мабуть, розповів їй всю історію мого життя. Потім вона розповіла дещо про своє життя. Вона не була мешканкою місцевості, де я звалився з ніг. Вона заявила, що прийшла туди через Відображення. Вона ще не могла проходити через них, як ходимо ми, хоча відчувала, що може навчитися робити це, тому що вона претендувала на походження від королівського дому Амбера через Бенедикта. Фактично, вона дуже сильно хотіла дізнатися, як це робиться. Тоді її засобом подорожі була сама Чорна дорога. Вона була не сприйнятлива до її шкідливого впливу, як вона говорила, тому що вона також перебувала у родинних зв'язках на протилежному її кінці, при Дворі Хаосу. Вона хотіла навчитися нашому засобу пересування, так що я, наскільки міг, присвятив її у все, що знав сам. Я розповів їй про Лабіринт, навіть накреслив їй його. Я показав їй свої Карти — Бенедикт дав мені Колоду — щоб показати їй, як виглядають інші родичі. Вона особливо зацікавилася тобою.

— Я починаю розуміти, — перебив його я. — Продовжуй.

— Вона розповіла мені, що Амбер в розпалі свого розкладання і самовпевненості порушив свого роду метафізичну рівновагу між ним і Двором Хаосу. На її народові тепер лежить завдання відновити матерію, спустошену Амбером. Їх власне місце не Відображення Амбера, а сама по собі тверда реальність. У той же час всі зачеплені Відображення страждають через Чорну дорогу. При своєму тодішньому знанні Амбера я міг тільки слухати. Спершу я брав на віру все, що вона говорила. Бранд — тільки для мене, зрозуміло, — підходив до її опису зла в Амбере. Але коли я згадав про нього, вона сказала «ні». Там, звідки вона прибула, він був свого роду героєм. Вона не була впевнена щодо подробиць, але це її не надто турбувало. Ось тоді я і зрозумів, чому вона здавалася надто впевненою у всьому, — коли вона говорила, в ній був якийсь відтінок фанатизму. Мало не зі своєї волі я опинився захисником Амбера. Я думав про Льювіллу і Бенедикта, і про Жерара, з яким я зустрічався кілька разів. Я виявив, що їй не терпілося дізнатися все про Бенедикта. Це виявилося м'яким місцем у її броні. Тут я міг говорити з деяким знанням справи, і тут вона була готова повірити у все хороше, що я розповідав. Тому я знаю, який кінцевий вплив справили всі ці розмови, за винятком того, що ближче до кінця вона здавалася менш впевненою в собі. — До кінця? — Перепитав я. — Що ти маєш на увазі? Скільки вона пробула з тобою?

— Майже тиждень. Вона сказала, що буде піклуватися про мене, поки я не видужаю, і піклувалася. В дійсності, вона залишилася ще на кілька днів. Вона заявила, що просто хотіла бути впевненою, але я думаю, що насправді вона хотіла продовжити наші розмови. Нарешті вона сказала, що повинна рухатися далі. Я попросив її залишитися зі мною, але на це вона теж відповіла «ні». Вона, можливо, зрозуміла, що я тоді міг запланувати піти за нею, бо вночі вона зникла. Я не міг скакати по Чорній дорозі і поняття не мав, через яке Відображення вона буде подорожувати далі по шляху в Амбер. Коли я вранці прокинувся і зрозумів, що вона зникла, я якийсь час думав сам навідатися в Амбер. Але я все ще боявся. Напевно, дещо з сказаного нею посилило мої власні страхи. Як би там не було, я вирішив залишитися в Відображеннях. І тому я поїхав далі, бачив всяке, намагався зрозуміти все неясне, поки Рендом не знайшов мене і не сказав мені, що хоче, щоб я повертався хутчіше додому. Спочатку він привіз мене сюди для зустрічі з тобою, тому що він хотів, щоб ти