Роджер Желязни - Рука Оберона

Рендом кивнув:

— Знаю. Мартін підтвердив всі наші підозри щодо замаху на вбивство — і це зробив Бранд. Але що там щодо Каменя?

— Він встиг переді мною до місця, де я залишив його на Відображенні Земля. Він повинен був пройти з ним Лабіринт і спроектувати себе через нього, щоб налаштувати його для своїх цілей. Я тільки що перешкодив йому зробити це на первозданному Лабіринті в сьогоденні Амбера. Однак, він втік. Я був тільки що за горою з Жераром, який відправляв загін варти в те місце через Фіону, щоб не дати йому повернутися і спробувати знову. Наш власний Лабіринт і той, що в Рембо, теж ретельно охороняються.

— Чому йому хочеться так сильно налаштуватися на Камінь? Щоб він міг влаштувати кілька гроз? Чорт візьми! Він може прогулятися по Відображеннях і влаштувати яку захоче погоду.

— Особистість, налаштована на Камінь, може використати його для стирання Лабіринту.

— О-о?! І що тоді станеться?

— Світу, який ми знаємо, прийде кінець.

— Ох! — Вигукнув Рендом. Але потім запитав:

— Звідки ти це знаєш, Корвін, чорт візьми?!

— Це довга історія, а у мене немає часу, але я дізнався це від Дворкіна, і я вірю багато чому з того, що він розповів.

— Він все ще тут?

— Давай про нього пізніше.

— Гаразд. Але Бранд, напевно, зійшов з розуму, щоб робити щось подібне.

Я кивнув:

— Я вважаю, що він думає, що зможе потім створити новий Лабіринт і перебудувати всесвіт із собою в якості головного керуючого.

— А це можна зробити?

— Теоретично, так. Але навіть у Дворкіна є певні сумніви, що цей подвиг можна ефективно повторити зараз. Комбінація факторів була унікальною. Я вважаю, що Бранд в якійсь мірі зійшов з розуму. Озираючись на минулі роки, згадуючи зміни його характеру, його перепади настроїв, здається, що тут було щось схоже на шизоїдне захворювання. Я не знаю, штовхнула його за грань розсудливості укладена з ворогами угода чи ні. Це, за великим рахунком, не має значення. Я бажав би, щоб він залишався в башті і бажав би, щоб Жерар виявився трохи гіршим лікарем.

— Ти знаєш, хто то вдарив його?

— Фіона. Ти можеш дізнатися подробиці у неї.

Рендом притулився до мого мавзолею і похитав головою.

— Бранд, — вимовив він. — Будь-який з нас міг убити його в минулі часи. Але як тільки він досить познущався тебе, він змінюється. Через деякий час ти вже думаєш, що він, врешті-решт, не такий вже поганий хлопець. Дуже шкода, що він не штовхнув одного з нас трохи посильніше в той час.

— Я так вас зрозумів, що він тепер цілком законна дичина? — Запитав Мартін.

Я подивився на нього.

М'язи його щелеп стиснулися, а очі звузилися.

На мить усі наші обличчя промайнули по його обличчю, немов тасувалися сімейні Карти.

Весь наш егоїзм, ненависть, заздрість, гордість і зловживання, здавалося, пролетіли в цю мить — але ж навіть ноги його ще не було в Амбері.

Всередині у мене щось обірвалося, і я схопив його за плечі:

— У тебе є вагомі причини ненавидіти його. І відповідь на твоє питання буде: «Так». Мисливський сезон відкрито. Я не бачу ніякого іншого способу мати з ним справу, окрім як знищити його. Я сам ненавидів його весь час, поки він залишався абстракцією. Але тепер — інша справа. Так, він повинен бути убитий. Але не давай цій ненависті бути твоїм хрещенням щодо вступу в наше суспільство. Її і так було дуже багато серед нас. Я дивлюся на твоє обличчя і не знаю… Мені дуже шкода, Мартін. Прямо зараз відбувається занадто багато чого. Ти молодий. Я бачив все ж таки більше тебе. Деякі речі турбують мене по-іншому, ніж тебе. Ось і все, що я хотів сказати.

Я відпустив його і відступив.

— Розкажи мені про себе, — попросив я.

— Я довгий час боявся Амбера, — почав Мартін, — і вважаю, що все ще побоююсь. Завжди з тих пір, як він напав на мене, я гадав, чи не може Бранд знову наздогнати мене. Багато років я озирався через плече і боявся всіх вас. Я говорив Ренді — батькові — що неї хотів би зустрічатися з усіма вами відразу, і він запропонував, щоб спершу я побачився з тобою. В той час ні він, ні я не усвідомлювали, що ти будеш особливо цікавитися певними відомими мені речами. Однак, після того, як я згадав про них, батько сказав, що я повинен якнайшвидше побачитися з тобою. Він розповів мені про все, що відбувалося. Бачите, я дещо про це знаю.

— У мене теж було таке відчуття, що ти можеш дещо знати, коли не так давно проскочило певне слово.

— Текі? — Здогадався Рендом.

— Воно саме.

— Важко вирішити, звідки почати, — почав Мартін.

— Я знаю, що ти виріс в Рембо, пройшов Лабіринт, а потім використав свою владу над Відображеннями, щоб відвідати Бенедикта в Авалоні. Бенедикт розповів тобі ще дещо про Амбер і Відображення, навчив тебе користуватися Картами, тренував тебе володіти зброєю. Пізніше ти відправився гуляти по Відображеннях сам. І я знаю, що з тобою зробив Бранд. Ось сума моїх знань про тебе.

Мартін кивнув, втупившись відсутніми очима на захід.

— Покинувши Бенедикта, я багато років подорожував по Відображеннях. Це були найщасливіші часи, які я знав. Пригоди, розваги, я побачив багато нового. У глибині душі я завжди знав, що в один прекрасний день, коли я стану розумніший, стану сильніший і досвідченіший, я відправлюся в Амбер і зустрінуся з іншими своїми родичами. Але мене спіймав Бранд. Я розбив табір на схилі невисокого пагорба, відпочиваючи від довгої гонки і готуючи закуску, на шляху до моїх друзів Текі. Ось тут Бранд і вступив зі мною в контакт. Раніше я викликав лише Бенедикта через його Карту, він навчив мене, як ними користуватися, і в інші часи, коли я подорожував. Він навіть іноді переправляв мене через неї так, щоб я знав, на що це схоже. Відчуття було таке ж, і я на мить подумав, що це Бенедикт викликає мене. Але це був Бранд, я впізнав його по зображенню в колоді. Він стояв посередині того, що, здавалося, було Лабіринтом. Мені стало цікаво. Я не знав, як він зв'язався зі мною. Наскільки я знав, ніякої моєї Карти не було. Він поговорив з хвилину — я забув, що він сказав, а коли все стало твердим і чітким, він ударив мене кинджалом. Я тоді відштовхнув його і рвонувся геть. Але він