Юліан Семенов - Експансія-I
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Розкажіть мені про вашу роботу в Донована», — мовив алюмінієвий дядько.
Я відповів, що позбавлений можливості розповідати йому про мою роботу в розвідці, бо в нас існує свій кодекс честі, і без дозволу мого керівника я не маю права розкривати подробиці.
«А ви без подробиць, у загальних рисах», — запропонував алюмінієвий.
У загальних рисах я розповів йому, що прийшов у ВСС з газети «Мейл», іспанську і португальську вчив у Новій Англії; у сороковому році працював у Нідерландах, де так-сяк освоїв німецьку, потім довелося посидіти в Африці, почав вивчати арабську.
Він спитав, чи є в мене нагороди; я відповів, що дві. Він поцікавився, за що. Я сказав, що за роботу. Тоді він спитав мене, що я ще вивчав у Новій Англії. Я відповів, що змалку виявляв інтерес до історії Французької революції, моя мати француженка, її мова певний час була моєю першою, поки батько працював у Канаді.
Тоді алюмінієвий, уперше за свою розмову закуривши, спитав, від кого я одержав завдання встановити контакт з комуністичним підпіллям у Франції.
Я відпарирував, якщо він знає про цей факт, то йому має бути відомо, хто доручив мені цю роботу.
«У вашій справі, містере Спарк, написано, що це була ваша ініціатива», — в'їдливо зауважив він.
Моя, то моя, подумав я, хоч добре пам'ятав, як Олсоп передав мені вказівку Макайра; я навіть згадав, що він сказав мені про це в кафе лондонського готелю «Черчілль» десь на початку квітня сорок четвертого, коли ми готували вторгнення в Нормандію.
Тоді алюмінієвий спитав мене, з ким саме з французьких комуністів я підтримував контакти. Я сказав, що, оскільки мене закинули в травні, коли нацисти правили нещасною Францією, всі мої контакти з комуністами мали конспіративний характер, я для них був П'єром, вони для мене Жозефом і Мадлен.
«Але ж ви зустрічали їх після того, як ми визволили Францію?»
«Ні».
«Це дуже дивно. Чому?»
«Тому що через дев'ять днів після того, як ми ввійшли в повсталий Париж, мене знову перекинули в Іспанію».
«А хіба в Парижі було повстання?»
«Так, ми писали про це в газетах».
«Мені здавалося, що це гра, бажання полестити де Голю».
«Про лестощі не знаю, але я там боровся».
«Разом з комуністами?»
«Не тільки. Хоч вони були головною пружиною повстання».
«І навіть під час цього… повстання ви нікого не називали на ім'я? Тільки Жозеф і Мадлен?»
«Ні, я був зв'язковим зі штабом полковника Ролль-Тангі. Одне його ім'я справжнє, друге псевдонім, тільки я не пригадую, яке справжнє».
«Ви спілкувалися безпосередньо з ним?»
«Не, тільки».
«З ким іще?»
«З майором Лянресі».
«Це справжнє ім'я?»
«Мені було незручно запитувати його про це. Та й ніколи. Треба було воювати. Знаю лишень, що він воював в Іспанії проти Франко, знав наших хлопців з батальйону Лінкольна».
«Ах, он як… Він розмовляв англійською?»
«Так. Зовсім вільно. Хоч з французьким акцентом».
І я, дурень, почав розповідати про те, який забавний у французів наш акцент, причому найбільше в тих, хто народився в Провансі, взагалі в усіх жителів півдня якийсь особливий акцент, він робить їх беззахисними, схожими на дітей.
«Скажіть, — перебив мене алюмінієвий, — а ви не розмовляли з Лянресі про Іспанію?»
«Ми з ним розмовляли про те, як розмінувати ті будинки, яким загрожувало знищення, і ще про те, як пройдуть зв'язкові до наших передових частин».
«Але після того, як ми ввійшли в Париж, ви, мабуть, зустрічалися з ним?»
«Після того як ми ввійшли в Париж, я без просипу пиячив тиждень. З нашими».
«З ким саме?»
«З Полом Роуменом, Джозефом Олсопом і ЕрнестомХемінгуеєм».
«Роумен зараз працює в Іспанії?»
«Його перевели до вас наприкінці війни».
«Так, так, я його пригадую, я з ним розмовляв у цьому ж кабінеті. Він марксист?»
«Він такий же марксист, як я балерина».
«Ви просто не в курсі, він же учень професора Кана, а той ніколи не приховував свого захоплення доктриною єврейського дідуся».
Отже, ти у нас марксист, зрозумів?
Потім алюмінієвий спитав, чи це той Хемінгуей, який писав репортажі про Іспанію, я відповів, що він писав не тільки репортажі, а й книжки. Алюмінієвий сказав, ніби він щось читав, але не пригадує що саме, йому не подобається манера Ерні, дуже багато брутальності, жахлива фраза, якась базарна мова, та й, крім того, він занадто романтизує професію диверсантів, малює над їхніми головами німб, це він робить тому, бо не знає життя. «Я сам ходив у розвідку у Франції в сімнадцятому, — розказував він, — повзав на животі під німецьким дротом, щоб вивідати їхнє розташування, я пам'ятаю, як це було». Я зрозумів: він, мабуть, не читав «За ким подзвін», а лише чув думку тих, хто не любить Ерні, а його багато хто не любить за те, що дуже популярний, мені здається, він ні в чому не ідеалізує Джордана, а навпаки.
«Ну, бог з ним, з тим Хемінгуеєм, давайте повернемося до наших справ, — вів далі алюмінієвий. — Що вас найбільше цікавить: консульська робота, політичний аналіз чи вивчення економічних структур тих країн, де вам, можливо, доведеться працювати?»
Я відповів, що найвигідніше було б використати мене по тій спеціальності, якої нас навчили Донован і Даллес, коли ми боролись з нацистами.
«Добре, — погодився алюмінієвий, — я передам ваше побажання керівництву, зателефонуйте <в європейський відділ, скажімо, в понеділок»;
Розмова була в четвер, ми поїхали з Елізабет у Нью-Йорк, залишивши хлопчиків у її матері, чудово провели уїк-енд, провідали Роберта й Жакі, згадали минуле, потім подивилися спектакль про те, як радикуліт стає головним стимулом для людини, яка мріє про кар'єру танцівника, було дуже смішно; у Діка зустріли Бертольда Брехта й Ганса Ейслера, вони затівають у Голлівуді грандіозне кіно, Ейслер просив передати тобі вітання, а Брехт сказав, що ти його просто зачарував, коли приїжджав до нього в сорок другому консультуватися по наці, перед тим як тебе вирішили закинута до них у тил. Брехт хотів написати тобі, але був страшенно заклопотаний і, як завжди,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експансія-I», після закриття браузера.
