Станіслав Лем - Фіаско

цього захисту не було, то при розвиненій швидкості космічне проміння знищило б надто багато нейронів у людських мозках.

За кормою вже променіла блакитна Альфа. В середині тунельної палуби, в довгій кормі «Гермеса» не запанувала, однак, цілковита темрява, бо ізоляційні шари реакторів давали малесеньку течу квантів, і біля стін жевріло випромінення Черенкова. Ця бліда напівтемрява панувала в позірному безрухові, в ідеальній тиші, й лише двічі крізь масивне вікно перегородки, що відділяла ембріонатор од верхньої рубки управління, сюди проникли гострі, різкі спалахи. Першого разу досі сліпий контрольний монітор захисного щита зблиснув холодною білиною й одразу ж згас. Пробудившись за терасекунду, ГОД оддав відповідний наказ. Струм повернув важіль, ніс корабля відкрився і бурхнув полум’ям так, щоб новий вистрілений щит замінив розбитий, що його космічний пил умить перетворив на розжарену хмару атомів.

«Гермес» пролетів крізь сонячний фейєрверк, що розтягся за кормою довгим хвостом, і понісся далі. Через кілька секунд автомат урівноважив безладне тремтіння нового щита, щораз рідше блимаючи жовтогарячими контрольними лампочками бакборту і правого борту, ніби чорний кіт по-змовницькому і заспокійливо моргнув жовтими очима до ГОДа. Потім на кораблі все знову завмерло — аж до наступного зіткнення з метеоритним чи кометним пилом. Врешті, цезієві годинники, блимаючи, подали умовний знак. ГОДу не треба було дивитися на покажчики — вони були його власними почуттями і він читав їхні показання своїм мозком, який через його трисантиметровий розмір жартуни з «Еврідіки» називали «курячим».

ГОД стежив за показаннями люменового контролю, щоб не відхилятись од курсу при зменшенні тяги. Приглушені й реверсовані двигуни почали гальмування. І цей маневр пройшов бездоганно: орієнтирні зірки на фокаторах навіть не здригнулись, отож запрограмована поправка траєкторії польоту не знадобилася. В принципі зменшення близькосвітлової швидкості до параболічної, до приблизно 80 км/сек., вимагало простого реверсування тяги, аж поки вона сама згасне від нестачі водневого палива й перейде на гальмування гіперголами.

Проте ГОД учасно прийняв попередження «Еврідіки» і, перш ніж братися до реанімації, змінив програму гальмування. Сяйво водневогелієвих сопел так само, як і полум’я самозаймистих палив, легко було розрізнити, й тепер для ГОДа першим законом стала «надзвичайно обмежена довіра до «Братів по Розуму». Він не копирсався в біблістиці, не аналізував сварок між Каїном і Авелем, а просто пригасив струменево-потокові двигуни у тіні Юнони і використав її тяжіння для зменшення швидкості й зміни курсу. Друге газове небесне тіло Дзети допомогло йому перейти на параболічну швидкість, і лише тоді він привів у дію реаніматори.

В той же час ГОД вислав назовні автомати з дистанційним управлінням, які натягли на сопла корми і носу маскувальну апаратуру у вигляді електромагнітних міксерів. З цього моменту полум’я тяги розмазалося: його радіація була спектральне розсіяна. Найбільш делікатний етап гальмування відбувся на порозі системи Юнони: ГОД запланував і виконав його вправно, як годилося комп’ютерові останнього покоління. Він просто прорізав «Гермесом» найвищі шари атмосфери газового велетня.

Перед кораблем утворилася подушка розпеченої плазми і, втрачаючи в ній швидкість, ГОД витиснув із кліматизації «Гермеса» все, на що вона була здатна, щоб температура в ембріонаторі не піднімалася більш як на два градуси. Плазмова подушка вмить знищила захисний щит, який і так був уже непотрібен, і замінила його іншим — він мав захищати корабель від пилу і уламків комет на планетних орбітах. «Гермес» засліпило у вогняному проході, але в тіні Юнони він охолов, і ГОД переконався, що розжарені хмари, майже протуберанці, викликані гальмівним маневром, опадають відповідно до закону Ньютона на важку планету. ГОД не лише замасковував присутність «Гермеса», а й замітав усі його сліди. Корабель із погашеними двигунами дрейфував у далекому афелії, коли в ембріонаторі засвітились усі лампи, а головки медикомів зависли над контейнерами, готові до роботи.

За програмою першим мав прокинутись Герберт, щоб, у разі потреби, включитися в операцію, як лікар. Однак цю послідовність було порушено: біологічний фактор лишався найслабшою ланкою таких складних операцій. Ембріонатор містився на середній палубі і проти корабля здавався мікроскопічною шкаралупкою, оточеною багатьма шарами броні, протипроменевою ізоляцією з двома вихідними клапанами, які вели до житлових приміщень.

Центр «Гермеса», званий «містечком», з’єднувався комунікаційними шахтами з рубкою управління, розділеною на два яруси. Між носовими перегородками тяглися палуби з низкою лабораторій, призначених для роботи як у стані невагомості, так і при гравітації. Ресурси потужності були на кормі — в анігіляційних контейнерах, у недосяжному для людей сидеральному машинному залі й у камерах спеціального призначення. Між зовнішньою та внутрішньою бронею корми були шасі, щоб корабель міг приземлятися на планетах і ставати на вигнуті членистоногі сталеві балки. Посадці мала передувати перевірка витривалості грунту, бо на кожну з велетенських лап ракети припадало 30000 тонн ваги. На середній палубі з правого борту було складено розвідувальні зонди і допоміжне оснащення для них, уздовж бакборту — автомати для внутрішнього й зовнішнього обслуговування, здатні вести далеку самостійну розвідку, ідучи по грунті чи летячи. Не бракувало серед них також і велетоходів.

Коли ГОД увімкнув реанімаційні системи, на «Гермесі» панувала сприятлива для операції невагомість. До Герберта повернулись нормальний пульс і температура тіла, але він не прокидався. ГОД докладно обстежив його і завагався, хоча мав приймати рішення сам. Власне, він не вагався, а порівнював шанси на успіх різних медичних процедур. Можна було почати з реанімації командира Стіргарда або витягти лікаря з ембріонатора і перенести його до операційної. ГОД учинив так, як людина, котра, опинившись перед вибором, підкидає монету. Коли не відомо, що вибрати, немає тактики, ліпшої за лотерею. Генератор випадкових величин указав на командира, й ГОД його послухався. Через дві години Стіргард, іще напівпритомний, сів у відкритому ембріонаторі, розірвавши прозору оболонку, яка огортала його голе тіло. Озирнувшись навкруги, він пошукав очима Герберта. Репродуктор щось йому сказав. Стіргард поволі зрозумів, що це механічний голос і що з Гербертом щось сталося. Він спробував підвестись і вдарився головою об кришку ембріонатора — вона була не до кінця відкрита. На мить Стіргардові забило памороки. Першим звуком людської мови, що пролунав у системі Дзети, була добірна лайка. Липка, біла рідина стікала Стігарду з волосся на обличчя й груди. Він рачки проповз уздовж усіх контейнерів із людьми аж до відкритого у стіні люка. Сперся плечима на м’яку оббивку стіни у кутку між порогом і стелею і, витерши молочну рідину, що липла до пальців і повік, окинув поглядом увесь циліндричний ембріонатор. У проміжку між саркофагами з піднятими кришками темніли вже відкриті проходи до ванн. Стіргард прислухався до голосу машини.