Станіслав Лем - Фіаско

— А що ви скажете про пляму інею, — спитав командир. — Хто мас припущення щодо її походження?

— Цього ми не розуміємо, хоча якийсь вірогідний механізм можна знайти…

— Як гіпотезу ad hoc[13], — перебив Туїма.

— Я говорив про це з хіміками, — озвапся Лаугер. — Там могли виникнути ендотермічні реакції. Мені, щоправда, таке пояснення не до вподоби, хоча й існують сполуки, здатні поглинати тепло, вступаючи в реакцію. Явища, якими супроводжуються ці спалахи, примушують шу кати інше пояснення — небезпечніше.

— Яке? — спитав Бар-Гораб.

— Неприродне, хоча це й не обов’язково свідчить про свідомі дії. Припустімо, це може бути велика аварія на якихось велетенських холодильних кріотронових установках. Подібно до пожежі на промисловому підприємстві, тільки зі знаком мінус. Але мені це також здається малоймовірним. Я не маю жодних конкретних доказів, щоб стверджувати це. А втім, ніхто їх не має. Проте, вже сам незначний розрив у часі між усіма цими змінами вказує на те, що між ними є якийсь зв’язок.

— Цінність цієї гіпотези також мінусова, — зауважив хтось із фізиків.

— Не думаю. Приведення ряду невідомих де спільного невідомого знаменника — це набуток, а не втрата інформації, — всміхнувся Лаугер.

— Прошу, продовжуйте, — звернувся до нього командир.

Лаугер підвівся.

— Добре, я скажу, що зможу. Немовля, несвідомо всміхаючись, робить це відповідно до передумов, які привели його на світ. Подібних передумов статистичного характеру існує багато: рожеві плями, які розрізняють його оченята, — то людські обличчя, а люди зазвичай позитивно реагують на у сміх малої дитини і так далі.

— До чого ти ведеш?

— До того, що все завжди базується на визначених передумовах, хоча, здебільшого, це сприймають як само собою зрозуміле. Дискусія точиться навколо реальних подій, і малоймовірно, щоб вони були незалежні одна від одної. Спалахи, хаотизація випромінювання, зміни альбедо Квінти, плазма на Місяці. Звідки вони взялися? З цивілізаційної діяльності. Чи це щось пояснює? Навпаки: заплутує, бо ми за мовчазною згодою приймаємо тезу, що зможемо розібратись у діяльності квінтян. Пригадайте, колись Марс вважали старим дідом, а Венеру — молодичкою в порівнянні із Землею: прадідусі наших астронавтів мимохіть припустили, що Земля така сама як Марс і Венера, от тільки трохи молодша за перший і старша від другої. Звідси пішли канали Марса, дикі джунглі Венери і таке інше, аж поки все це перейшло у світ казок. Гадаю, ніщо не поводиться більш нерозумно, ніж Розум. На Квінті може діяти Розум, а вірніше — Розуми, неосяжні для нас через розмаїття проявів.

— Війна?

Голос долинув із глибини залу. Лаугер, і досі стоячи, вів далі:

— Війна це не те поняття, яке раз і назавжди визначається як низка об’єднаних нищівних випадковостей. Командире, не розраховуй на осяяння. Коли ми не знаємо ні вихідних даних, ні граничних, то ніщо не зможе перетворити невідоме у відоме. «Гермес» вбережемо тільки тоді, коли закличемо пильнувати-Хочеш конкретнішої поради? Можлива лише альтернатива: або діяння розумних істот — нерозумні, або незрозумілі для нас, бо не вміщуються в категорії нашого мислення. Але це лише моє припущення — не більше.

КВІНТА

Перед зануренням «Еврідіки» локатори востаннє принесли звістку про «Гермес», показуючи, як закочується відтинок величезної гіперболи на небосхилі, безперервно йдучи вгору над рукавом галактичної спіралі, аби у високому вакуумі летіти зі швидкістю, близькою до світлової. Врешті, радіовідлуння почало надходити все рідше, а це означало, що «Гермес» підпадає під релятивістичні ефекти і його бортовий час щораз більше розходиться із часом «Еврідіки». Зв’язок між кораблем-розвідником та головним кораблем перервавсь остаточно, коли сигнали автоматичного радіопередавача збільшили довжину хвиль, розтяглись у багатометрові пасма і ослабли так, що останній сигнал зафіксував найчутливіший індикатор лише через сімдесят годин після старту. Це сталося тоді, як Аїд, поцілений самогубчим «Орфеєм», зойкнув гравітаційним резонансом і відкрив темпоральні щелепи. Хоч би що мало статися з кораблем-розвідником і замкнутими в ньому людьми, відтепер це було таємницею на багато років.

Для тих, хто спав ембріональним сном, подібним до смерті, позбавленим усяких видінь,! не годний хоча б з їхньою допомогою відчувати плин часу, — політ не довшав. Над білими саркофагами у тунелі ембріонатора крізь броньоване скло перископа світилася Альфа Гарпії, блакитний велетень, відірваний од інших зірок сузір’я асиметричним вибухом, ще коли був молодим Сонцем і не врівноважився після ядерного спалення своїх надр. Після зникнення «Еврідіки» ГОД приступив до маневрування. Піднявшись над екліптикою, «Гермес» каменем полетів до Аїда, враз віддаливсь од зірок, які були метою їхньої подорожі, щоб досягти їх простіше, використовуючи гравітацію гіганта. Адже «Гермес» облетів його так, що колапсар дав йому своїм полем солідний розгін.

Набувши майже світлової швидкості, «Гермес» висунув із бортів впускні отвори струменевих реакторів. Вакуум був такий високий, що тих атомів, які втягались у реактори, не вистачило б для запалення, отож ГОД збуджував водень упорскуванням тритію, аж поки розпочався синтез.

Колошникові отвори двигунів, досі чорні, осяяв блиск полум’я, що пульсувало щораз сильніше, швидше, яскравіше, аж поки в морок ударили вогняні стовпи гелію. Лазер «Еврідіки» подав кораблеві-розвіднику меншу допомогу, ніж передбачалося проектом, бо один із гіперголових боостерів дав погану тягу і кормове дзеркало відхилилось од курсу. А потім «Еврідіка» щезла, немов усмоктана в небуття, але ГОД швидко відновив утрати додатковою потужністю, вкраденою у Аїда.

При 99 відсотках швидкості світла вакуум у впускних отворах двигунів густішав, водню було достатньо, тривале прискорення вже збільшувало масу корабля-розвідника дужче, ніж його хід. ГОД підтримував 20 g без найменших відхилень, але конструкція, розрахована на вчетверо більші перевантаження, не постраждала. Жоден живий організм, більший від блішки, не витримав би власної ваги у такому польоті. Кожна людина важила понад дві тонни. Під таким пресом не можна було б поворушити ребрами, роблячи вдих, і серце розірвалося б, нагнітаючи рідину набагато важчу за рідкий свинець. Однак вони не дихали, і їхні серця вже не билися, хоча ці люди й не померли. Екіпаж спочивав у тому ж рідкому середовищі, яке заміняло йому кров. Насоси, здатні працювати й у стократ більшому тяжінні (звичайно, такого тиску ембріоновані вже б не витримали), перекачували у їхні судини онакс, а серця скорочувалися раз або двічі на хвилину — не працювали, а лише пасивно приводилися в дію припливом життєдайної штучної крові.

У призначений час ГОД здійснив зміну курсу, й, летячи прямо до коротаційного скупчення зірок галактики, «Гермес» викинув через отвір у носі захисний щит. Він випередив корабель на кілька миль і, ніби завмерши на цій відстані, виконував роль протипроменевої броні. Якби