Жоржі Амаду - Капітани піску

У Жоана Здоровила на обличчі з'явився вираз страждання. Кангасейро прийшов з газетою, але не перебивав і теж залишився послухати. Зараз матрос Джон заробив удари батога лише за те, що послизнувся і впав під час бурі. Кангасейро перервав Професора:

— Якби там був Лампіан, він би вже пристрелив цього капітана з рушниці.

Так і вчинив матрос Джеймс, справжній мужчина, здоровило. Він кинувся на офіцера, і на судні спалахнув бунт… Надворі періщила злива. Про зливу говорилося і в книжці, це була оповідь про бурю і бунт. Один з офіцерів перейшов на бік матросів.

— Оце молодець, — сказав Жоан Здоровило.

Вони полюбляли героїзм. Кангасейро подивився на Дору. Очі її блищали, вона також любила героїчні вчинки. Це подобалося Кангасейро. Почувши, що матрос Джеймс вийшов переможцем у жорстокій сутичці, Кангасейро заспокоєно засвистав, як птах. Дора засміялась. Вони сміялися вдвох, а потім зайшлися реготом уже всі вчотирьох, як це велося у капітанів піску. Сміялися кілька хвилин. Підійшли інші, щоб почути кінець історії. Вони дивилися на обличчя Дори, обличчя маленької жінки, яка поглядала на них з материнською ласкавістю і всміхалась. А коли матрос Джеймс кинув капітана судна у рятувальну шлюпку і назвав «коброю без отрути», всі розсміялися разом з Дорою і подивилися на неї з любов'ю, як діти на кохану матір. Історія скінчилась, всі порозходились по своїх кутках, захоплено обговорюючи щойно почуте оповідання:

— То таки був хлопець…

— Так, той умів…

— А той був молодець…

Але ж капітан і злякався…

Кангасейро простяг Професорові газету. Дора подивилась на нього. Він засміявся, трохи ніяково:

— Тут повідомлення про Лампіана… — Його похмуре обличчя проясніло, коли він обернувся до Дори. — Ти знаєш, що Лампіан — мій хрещений батько?

— Хрещений батько?

— Так. Моя мати взяла його за хрещеного батька, бо Лампіан — відчайдушний сміливець, він не боїться нікого. Моя мати була хороброю жінкою, здатною носити зброю. Одного разу вона примусила тікати двох солдатів. Справжня жінка була. Не поступалась чоловікам.

Дора слухала зачарована. Вона з великою симпатією дивилася на похмуре обличчя мулата. Кангасейро мовчав, але з таким виглядом, ніби хотів сказати ще щось. Нарешті він зібрався з духом:

— Ти теж хоробра… Все одно як моя мати, правда, вона була мулатка, чорнява й кучерява, а не білява, як ти. Ну і не дівчина була, могла бути твоєю бабусею… Але ти на неї схожа.

Він схилив голову.

— Ти можеш мені не вірити, але ти нагадуєш мені її. Здається, ніби я вигадую, а таки справді, ти на неї схожа…

Професор дивився на них своїми короткозорими очима. Кангасейро майже кричав. Похмуре обличчя його сяяло радістю відкриття. «Він теж відкрив свою матір», — подумав Професор. Дора була серйозна, але за цією серйозністю прозирала ніжність. Кангасейро зареготав. Дора розсміялась теж, і вже сміялися всі. Але Професор не сміявся з ними. Швидко почав читати повідомлення в газеті.

Як виявилося, на Лампіана чекала небезпека при в'їзді в селище. Якийсь шофер, що вів грузовика, зустрів його з бандою на дорозі, доїхав до селища і попередив про його наближення. Поліція встигла звернутися по підкріплення до сусідніх селищ. Прибула також «летюча колона». Коли Лампіан в'їхав у селище, його нагло зустріли кулі. Зчинилася шалена перестрілка. Лампіану пощастило вихопитись і сховатися в лісовій гущавині, яка і є його домівкою. Але один з його банди лишився з кулею в грудях. Йому відрізали голову, яку з тріумфом відіслали до Баїї. У газеті з'явилася фотографія. Роззявлений рот, виколоті очі, хтось тримає голову за рідке кучеряве волосся. Горло перерізане великим ножем.

— Бідолаха… — сказала Дора. — Яка жорстокість.

Кангасейро кинув на неї вдячний погляд. Очі його звузились, обличчя ще потемнішало.

— Сучий син, — сказав він тихо. — Сучий син цей шофер. Якщо я колись його спіймаю…

У повідомленні було сказано, що у Лампіана, мабуть, були й інші поранені, оскільки відступала банда надто поспішно. Кангасейро щось бурмотів, ніби розмовляв сам із собою.

— Мені вже пора йти.

— Куди? — спитала Дора.

— До мого хрещеного. Я стану йому в пригоді.

Вона подивилася на нього з сумом:

— Ти справді підеш, Кангасейро?

— Піду справді.

— А якщо поліція тебе вб'є, відріже голову?

— Присягаюсь, живим вони мене не візьмуть. До рук їм живим не потраплю. Не бійся.

Він переконував свою матір, хоробру і сильну мулатку з сертану, здатну битися з солдатами, куму Лампіана, кохану розбійника, що вона може йому повірити, його не схоплять живим, він боротиметься, доки житиме… Дора слухала його з гордістю.

Професор заплющив очі і теж бачив замість Дори відважну мулатку з сертану, яка боронить свій клапоть землі від солдатів за допомогою розбійників. Бачив матір Кангасейро. Біляве волосся Дори замінилося на кучеряве негритянське, ніжні очі дівчини стали розкосими очима жительки сертану, поважне обличчя було обличчям експлуатованої селянки, а усмішка була тією ж ніжною усмішкою матері до сина.

Зі всіх хлопців у складі один Тичка зустрів прихід Дори з недовірою. Для нього вона символізувала гріх. Він уже давно відмовився від негритяночок на березі, їхніх ласкавих, теплих обіймів. Позбувся потроху й інших гріхів, щоб стати чистим в очах бога і заслужити милість одягти сутану священика. Він розмірковував, чи не влаштуватися йому на місце продавця газет, щоб позбутися щоденного гріха крадіжок.

Він дивився на Дору з побоюванням: жінка була гріхом. По суті, Дора була дитиною, бездомною дитиною, як і вони самі. Вона не сміялась, як негритяночки на березі, безсоромним звабливим сміхом… Її обличчя було серйозним, воно скидалося на обличчя цілком достойної жінки. Але невеличкі груди звабно окреслювались під одягом, а коліна виднілись білі і округлі. Тичка боявся. Не стільки Дориної спокуси. Вона не схожа була на тих, які спокушають, вона була ще дитиною, їй ще було рано на це. Але він боявся спокуси, що виникала в ньому самому, боявся демона в собі. І він намагався тихо молитися, коли Дора підходила до нього.

Дора роздивлялась образки святих. Професор зупинився позад неї і теж дивився. Під образком Ісуса Христа були приколені квіти, які Тичка десь потяг. Дора підійшла ближче і вигукнула:

— Як гарно!..

Страх почав зникати в серці Тички. Вона зацікавилася його святими, святими, на яких ніхто в складі не звертав уваги. Дора спитала:

— Це все твоє?

Тичка кивнув головою і всміхнувся. Він показав їй усе, чим володів. Картини, катехізис, чотки — все. Вона із задоволенням розглядала. Професор дивився на них короткозорими очима. Тичка розповів їй історію святого Антоніо, який перебував водночас у двох місцях, щоб врятувати батька від шибениці,