Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

— А як би я не сіла? Це у вашій школі півтора комп’ютера на тисячу чоловік, вас до них частіше, ніж раз на рік, не підпускають. А в нас уже вчора інформатика була. Чи я, по-твоєму, мала нашому інформатику розповісти, що я працювати боюся, бо мене ледь у мережу не затягло, коли я комп’ютер у чаклунській пентаграмі розпитувала?

— Так, звучить справді класно, — погодилась Ірка.

— Коротше, я пішла уроки робити, а потім сяду й усе гарно обміркую. Може, в Інтернеті полажу, пошукаю інформацію про перевертнів, адже тепер у мене це добре виходить. А ти, Ірко, сходи до підвалу. Треба переглянути усі записи твоєї покійної бабусі. Я в неї старовинні чаклунські книги бачила — а раптом щось знайдеш. А про класуху не переймайся. Зрештою, у мене мама — лікар. Я попрошу, аби вона тобі довідку зробила.

— Авжеж! Буде вона Ірці допомагати, аякже! — засумнівався Богдан. — Ти що, дорослих не знаєш? Вона скаже, що не хоче обманювати школу, що Ірка має ходити на заняття і ще різну таку фігню.

— Це моя мама, і я знаю, як із нею домовитись, — відрізала Тетянка, підвелася й попрямувала до дверей.

— Богдане, і ти йди, — раптом швидко сказала Ірка. — У тебе теж уроки є…

— Та я ще посиджу, — відповів Богдан. — Я ж в елітних школах не вчуся, уроків у мене, як у всіх.

— Ні, йди! Іди! Чуєш?! — майже в істериці закричала Ірка.

Кольори перед її очима швидко зникали, змінюючись на чорно-білу картинку, ніс сповнився усім розмаїттям запахів, а напрочуд тонкий слух почав уловлювати навіть далекі голоси в сусідньому будинку.

Ну чому друзі стовбичать і так розгублено на неї дивляться?! Хай забираються, хай! Не треба їм іще раз бачити, як Ірка обертається на персонаж із фільму жахів. Опанувавши себе неймовірним зусиллям, вона майже спокійно сказала:

— Мені треба вчитися, якщо я до школи не ходжу. А то відстану, потім таких оцінок нахапаю — до кінця року не виправиш. Завтра зустрінемось.

— Добре, якщо ти так хочеш, — Богдан повільно встав, кинув до рота недоїденого оладка, не поспішаючи витер забруднені смородиною руки об рушник… Ірка чекала, стиснувши кулаки так міцно, що нігті — на щастя, поки що людські — аж уп’ялися їй у долоні. Біля дверей Богдан зупинився й, озирнувшись до Ірки, невпевнено перепитав: — А ти справді хочеш, щоб я пішов?

— Та йди вже! — смикнула його за рукав Тетянка. — Можна подумати, наче ти такий скарб, що з тобою неможливо розлучитися. — І крикнувши: «Бувай, Ірко, я до завтра обов’язково щось з’ясую!», — вона потягла хлопчака геть із будинку.

Своїм неймовірно гострим слухом Ірка дочула, як Тетянка вичитує хлопчака:

— Ну чого ти там застряг? Хіба не бачиш, який у неї жахливий настрій. Людині виплакатися хочеться без свідків.

— А який у неї ще може бути настрій за таких обставин? А ти їй, як це називається?.. О, подаєш марні надії! — відбивався Богдан. — От як ти змусиш свою матусю написати для Ірки довідку?

— Про Ірчин жахливий настрій розкажу, — відповіла Тетянка й, дивлячись на Богданову зацікавлену фізіономію, пояснила. — В Ірки батьків немає. Скажу мамі, що Ірку в школі дівчата дражнили, що вона дуже засмутилася і що їй треба зовсім трішки часу, аби оговтатись. Думаєш, мама не поспівчуває?

— Мама поспівчуває, а от Ірці не сподобається, — засумнівався Богдан. — Вона взагалі терпіти не може, коли про її батьків згадують.

— А я їй не скажу, — рішуче мовила Тетянка. — Але по-моєму, Ірка робить казна-що. Мій батько завжди каже: якщо в тебе сталася якась неприємність, хвилюватися в жодному разі не слід. Треба просто глянути на цю неприємність з іншого боку — а раптом із неї якась користь вийде. То нехай Ірка за допомогою предків хоч довідку собі виб’є, бо класуха влаштує їй веселе життя.

— А дівчата її раніше й справді дражнили, — сказав раптом Богдан. — Доки я одну з них дуже розумну за школою не піймав. Ну й пояснив їй…

Голоси стихли. Ірка сіла на ліжко. Вона дуже любила Тетянку, та й Богдана теж, але іноді їй хотілося… Вона сама до пуття не знала, чого. Можливо, щоб вони не так багато про неї знали? У всякому разі, про її проблеми.

Ірка чудово розуміла, що Тетянка, звісно, хоче як краще, але насправді було б значно ліпше, якби вона навіть уявлення не мала про Ірчиних батьків. Хай би думала, що в Ірки — як у всіх — матінка й батько. І не потрібна їй жодна користь і довідки, фіг із ним, нехай Баба Катря влаштовує їй веселе життя!

Ірка тихо схлипнула. За вікном хитнулася гілка, і величезний триколірний котище спритно стрибнув на підвіконня, а потім насторожено зиркнув на дівча.

— Повернувся! — радісно закричала Ірка й хотіла була погладити кота, проте відразу з розпачем побачила, як її рука знову обертається на пазуристу лапу.

Кіт настовбурчив шерсть, засичав і дременув геть, миттю злетівши вгору по стовбуру яблуні. І вже звідти із острахом зиркнув на прочинене віконце кімнати, з якого долинало здавлене ридання впереміш із глухим тужливим виттям.

Розділ З

Переінсталяція відьми

— Маючи такі навантаження, ти мусиш суворо дотримуватись режиму, це я тобі як лікар кажу! Годі очі псувати, поклади книгу й негайно в ліжко! Канікули скінчилися. Завтра звичайний шкільний день, тобі треба виспатись!

Матуся почекала, доки Тетянка знехотя закрила книгу, зняла халат і залізла під ковдру. А потім нахилилася поцілувати свою розумненьку слухняну дівчинку, поправила ковдру й смикнула шнурочок настінного бра. Світло згасло.

— На добраніч, — двері за мамою зачинилися.

Слухняна дівчинка Тетянка зачекала, доки перестануть рипіти дерев’яні сходи: мама спустилися вниз, до вітальні. Тетянка витягла з-під подушки ліхтарик і, прихопивши зі стола книгу, з головою сховалася під ковдру. Спробувала прикинути, чи не помітно часом світла крізь щілину під дверима — адже мама може знову повернутися й перевірити. Проте цупка ковдра ставала на заваді світлу, й у кімнаті панувала суцільна пітьма. Спати хотілося неймовірно, але Тетянка знала, що довго боротися зі сном не доведеться. Кіно закінчиться, і мама з татком підуть спати, причому вирубляться майже вмить. Тоді можна робити, що хочеш, хоч вечірку з танцями влаштовуй — не прокинуться. Перевірено, і не один раз.

Чекати довелося менше години — схоже, батьки сьогодні дуже втомилися або ж кіно було нецікаве. Знову зарипіли сходи, грюкнули двері. Тетянка відклала книгу й вислизнула з кімнати. З-під дверей