Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк

Розділ 44: Порожнеча після бурі

Алія йшла в темряві, мов загублена душа. Її ноги тремтіли, але вона не зупинялася. Кожен крок лунав у її серці, мов останній цвях у домовину надії. Вітер бив у обличчя, змішуючи сльози з пилом ночі, але вона йшла — без цілі, без сил, без дому.

Її серце боліло не просто від образи. Це була глибока, пекуча рана. Якби Карім вдарив її фізично — було б легше. Але він розбив її зсередини. Його слова — наче кинджал у душу. Вона чула в них не правду, а біль. Його біль. Його страх. Але навіть це не полегшувало її власного.

Вона згадувала кожну мить з ним: його погляди, торкання, те, як притискав її до грудей, коли думав, що вона спить… Невже все було фальшивим? Невже вона й справді була "забавкою"? Її думки кричали, серце розривалося, а тіло — мов неживе.

У маленькому номері готелю, куди вона змогла дістатися, вона сиділа на підлозі, обійнявши коліна. У кімнаті було тихо, лише її подих і беззвучні ридання.

Алія торкнулася живота. Її нова таємниця — життя всередині. Маленьке серце, яке ще не билося на повну силу, але вже було її всім. Вона зітхнула.

— Я не одна… — прошепотіла вона. — У мене є ти…

Вперше за ці дні її погляд трохи пом’якшав. Але біль не зник. Вона відчувала себе покинутою. Відданою. І водночас — сильною. Бо тепер вона не просто жінка, яку вигнали. Вона — мати. І вона боротиметься за себе. За свою дитину. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍