Майкл Доббс - Хід королем

обіцянок, яких не можемо виконати. Ми тут, щоб представляти незмінні й постійні цінності суспільства.

З переповнених лавок навколо Квіллінґтона лунало бубоніння: «Чуєте, чуєте». Сидячи на мішку з вовною, убраний у перуку та пишну горностаєву мантію лорд-канцлер постукотів пальцями: промова була більш ніж незвична, але це досить весела розвага.

— Може здатися, що від нападок на полювання до нападок на Букінгемський палац дорога чимала, але те, що ми бачили за останні дні, мусить спонукати нас непохитно стояти у своїй вірі й не ховатися по кущах,— він театрально простягнув довгі тонкі руки, мовби заохочуючи до співчуття. Йому й не треба було перейматися за це: пери починали кивати і плескати себе по колінах, виказуючи свою підтримку.— Ця палата і наша королівська родина поставлені, щоб боронити одвічні аспекти національних інтересів, незаплямовані егоїзмом іншої палати. У цій палаті немає потреби плазувати перед силою і срібняками комерційних інтересів!

Пер з політеху сидів випроставшись, напоготові втрутитися. Він був певний, що Квіллінґтон зайде надто далеко.

— У нас немає спокуси підкупати народ за його ж кошти — ми тут, щоб захистити громадськість від короткозорості та брехні. І ніколи цей обов'язок не був таким важливим, як коли у нас новий кабінет міністрів і прем'єр-міністр, ще навіть усенародно не обраний. Нехай роз'їжджає країною, обіцяючи каструвати монарха і скасувати палату лордів, якщо наважиться, але поки що він не виграв на виборах це право і владу, і ми не дозволимо йому зробити тихо і приватно те, чого він ще не має права робити публічно.

Для пера з політеху цього було досить. Він не був певен, який саме злочин коїть Квіллінґтон, проте в залі різко підстрибнула емоційна температура, зусібіч лунали крики на підтримку Квіллінґтона, і пер з політеху раптом відчув, що стіни палати тиснуть на нього, наче він сидить на лаві підсудних.

— До порядку! Шляхетний лорд має стримуватися,— втрутився він.

— Чому це?..

— Ні, хай далі продовжує...

— Дайте йому закінчити...

Зусібіч Квіллінґтону давали поради й висловлювали підтримку, і тоді пер з політеху зірвався на ноги, волаючи до зали й намарно погрожуючи їй пальцем. Квіллінґтон переміг, і знав це.

— Я закінчив, мілорди. Не забувайте ні свого обов'язку, ні вірності королю, ні жертв, на які пішли ви і ваші пращури, щоб зробити нашу країну великою. Використайте цей злощасний законопроект, щоб нагадати іншим, що ви нічого не забули, і нехай ще раз пролунає левине ричання!

Він сів, а пери взяли теки з порядком денним і почали щосили гамселити ними по шкіряних лавках перед собою, щоб виявити свою підтримку.

Коли теки з порядком денним заплескали біля голови, літній Чезом здригнувся та прокинувся.

— Що? Що це було? Я щось проґавив, Мікі?

— Процедурне питання, мадам спікере.

— Процедурне питання, виступає містер Джеремі Колторп.

Верескливий голос мадам спікера заглушив галас у палаті общин, а члени парламенту заметушилися, готуючись до голосування, потому як опозиція обговорила житлові питання,— це все тягнулося вже три марудні години. Зазвичай мадам спікер іронічно ставилася до процедурних питань під час підготовки до голосування — і справді, старовинні правила палати робили такі перерви проблематичними, вимагаючи від депутатів виступати з покритими головами — для того, щоб краще розрізняти їх під час метушні, як писалося в статуті, а точніше — щоб відохотити тих, хто просто марнує час, як підказував здоровий глузд. Але Колторп давно був членом парламенту і не мав репутації баламута; він зухвало стояв, на голові був незграбний шапокляк, який спеціально зберігався в залі для таких виступів. Процедурний виступ часто перетворювався на комедію, і галас у залі вщух: члени парламенту напружилися, щоб розчути, що ж засмутило старого.

— Мадам спікере, у виняткових випадках виникає питання такої важливості та невідкладності, що це має першорядне значення для діяльності нашої палати, і ви викликаєте відповідного міністра, щоб він відповів на нього. Я вважаю, зараз виникло саме таке питання.

Усе було навіть складніше. Новина про виступ Квіллінґтона облетіла чайні та бари палати общин, і Колторп дорікав собі за вчинену дурницю — домовленість зі Стемпером; собі він це пояснював тим, що не має практики з улещання агентів з нерухомості, однак усвідомлював, що заплутався. Він вислухав плітки про сказане пером з такою радістю, з якою потопельник вітає рятівний корабель, і кинувся шукати Стемпера, боячись, що хтось інший знайде його першим. За сорок хвилин він повернувся до палати, щоб виголосити промову.

— Сьогодні по обіді, в іншій палаті, шляхетний лорд звинуватив нашу палату в політичній корупції, в намаганні позбавити ясновельможне панство і його величність короля їхніх конституційних прав, стверджуючи, що його величності безпідставно затикають рота. Це виклик діяльності нашої палати і прем'єр-міністра, отож...

— Хвилинку! — своїм ланкаширським акцентом мадам спікер змусила Колторпа замовкнути.— Я нічого про це не чула. Це нечувано. Ви ж знаєте: проти правил нашої палати обговорювати особисті питання, що стосуються короля.

— Це не особисте питання, а конституційне питання першорядної важливості, мадам спікере. Права нашої палати закріплені традицією і склалися за багато років. Коли на них нападають, то їх треба боронити.

— Усе ж таки я хочу прочитати, що саме було сказано, перш ніж дозволю цей виступ,— мадам спікер махнула Колторпу, щоб він сів, але його вже неможливо було збити.

— Наші вагання й затримки тільки нам нашкодять, мадам спікере. Це черговий приклад втручання, це тенденція сучасної монархії...

— Годі! — вона схопилася на ноги, люто дивлячись крізь окуляри-півмісяці, вимагаючи від Колторпа скоритися.

— Але, мадам спікере, ми повинні реагувати на атаки, спрямовані на нас, і байдуже, звідки ці напади. Дебати на іншу тему — буцімто про полювання на лисиць — перетворилися на пряму атаку на нашу палату. Авжеж, мадам спікере, я не ставлю під сумнів чесність нападників...

Їй сподобалося, як це звучить, і вона завагалася.

— Думаю, це можливо,— вів далі Колторп,— палко перейматися майбуттям нації навіть верхи на коні, ганяючись за лисицями...— (3 лавок довкола зазвучало на його підтримку веселе гарчання).— Навіть можливо перейматися тяжким становищем безпритульних, мешкаючи в розкішному палаці... точніше, у кількох палацах. Навіть можливо — я не стану заперечувати,— що подорожі країною в лімузині з шофером або у приватному поїзді на сорок вагонів дають унікальну можливість зрозуміти проблеми всіх прикутих до інвалідного візка...

— Сорок вагонів? — поцікавився якийсь голос.— Нащо, заради всього святого, йому сорок вагонів?

Мадам спікер знову