Верона Дарк - Проти моєї волі , Верона Дарк

Напередодні судового засідання Лоліта залишилася вдома сама. Тиша навколо здавалася загрозливою, кожен звук луною віддавався в голові. Її душа була знекровлена, серце — розбите, а воля до життя зникла. Сльози більше не текли — вони висохли разом із останніми краплями надії.

Вона повільно підійшла до аптечки. Руки тремтіли, але рухи були рішучими. Серед ліків вона знайшла флакон снодійного, яке час від часу приймав батько. Відкрила кришку, поглянула на таблетки, а потім — у вікно, де небо було сірим і важким, мов її думки.

Сіла на ліжко, тримаючи пляшечку в руках, і подумки прощалася.

З батьками — за все, що не сказала.
З Марією — за любов, яку не встигла повернути.
І з Адамом — за кохання, яке не вмерло, хоч він зрадив її.

Вона ковтнула одну таблетку, потім ще... і ще... поки не спорожніла вся банка. Лягла, сховавшись під ковдру, ніби просто збиралася спати. Закрила очі.

«Просто заснути... і більше не відчувати...»

---

Першою повернулася додому Марія. Щойно вона переступила поріг, відчула тривогу. Коли зайшла до кімнати сестри — серце завмерло. Лоліта лежала нерухомо, бліда, з флаконом порожнього снодійного біля руки.

— Лоліто! Боже, ні! Вставай! — голос Марії зірвався на крик.

В паніці вона набрала швидку, а паралельно — батьків. Руки тремтіли, сльози застилали очі, але вона намагалася втримати сестру при свідомості, хоч Лоліта вже не реагувала.

Швидка прибула швидко. Лоліту без свідомості винесли з дому і повезли до лікарні. Її життя тепер висіло на тонкій нитці — між світлом і темрявою.