Верона Дарк - Проти моєї волі , Верона Дарк

Минали роки. Життя йшло вперед, спокійно й гармонійно. У родині, яку колись розбив біль і зрада, тепер панували любов, довіра й тепло.

Артем підростав — розумний, добрий, схожий на батька не лише зовні, а й серцем. Аліса бігала по будинку з улюбленим ведмедиком, її сміх лунав у кожному кутку, мов світло в темряві.

Лоліта іноді зупинялася біля вікна, тримаючи чашку кави, і згадувала все, що довелося пройти. Сльози, втрати, сумніви... Але в її очах більше не було болю — лише вдячність. За те, що витримала. За те, що змогла пробачити. За те, що навчилася знову кохати.

Адам стояв поруч, обіймав її за плечі й цілував у скроню. Він ніколи більше не дозволив собі знехтувати тим, що має. Він став опорою, другом, чоловіком і найкращим татом у світі.

— Якщо колись усе це був сон, — казала Лоліта, — то я більше не хочу прокидатися.

Доля знову звела їх. Але цього разу — назавжди.

І хоча життя не завжди було простим, їхнє кохання стало сильнішим за всі випробування. Бо справжнє кохання завжди знаходить шлях.

Кінець