Верона Дарк - Проти моєї волі , Верона Дарк

Минуло кілька днів у гнітючій тиші, коли тінь Лоліти блукала кімнатами, ніби душа, що загубила шлях. І раптом — дзвінок у двері. На порозі стояв незнайомець у темному костюмі з портфелем у руках. Представившись адвокатом, він передав батькові конверт із документами.

Розлучення.
Судовий виклик.
Офіційне повідомлення.

Усі слова перед очима Лоліти злилися в одну пляму. Вона здавалася живою, але всередині щось остаточно обірвалося. Руки затремтіли, в грудях стиснуло, ніби хтось витискав із неї повітря. Вона повільно опустилася на підлогу, дивлячись у порожнечу, і тихо прошепотіла:

— Я більше не хочу жити…

У кімнаті запала гнітюча тиша. Мати кинулася до неї, обіймаючи її ззаду, ніби намагаючись зібрати докупи розбите серце дочки. Марія схлипувала поруч, не знаючи, як допомогти. Але жодні обійми, жодні слова вже не могли заглушити той розпач, який розривав Лоліту зсередини.

Вона була жива. Але не жила.