Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

Мене жбурнули до тісного воза, який швидше нагадував клітку. Коли чоловік, що кинув мене туди, заклацнув масивний замок на дверцятах і пішов геть, я нарешті дала волю сльозам.

Моя романтична історія великого кохання закінчилась, так і не почавшись. Білояр не зможе визволити мене. Тепер точно прийшов час повертатись додому. Я відчувала, як несамовито пульсує кулон на моїй шиї, але не могла змусити себе скористатися ним. Міцно затиснувши рот рукою, я ридала, аж поки в мене не закінчились сльози. Плакала, допоки мене не почав огортати блаженний спокій, і я поринула в глибокий сон.

Прокинулась від того, що все моє тіло нестерпно боліло. Було відчуття, неначе я – це один величезний синець. Спробувала трохи змінити позу, але тут було настільки тісно, що мої затерплі кінцівки так і не вийшло розправити. Обхопивши себе руками, спробувала трохи зігрітися. Голова тріщала від болю, а зуби цокотіли. Розліпивши обважнілі опухлі повіки, я побачила перед собою сіре світанкове небо. Незважаючи на те, що було занадто рано, ми вже були в дорозі. Мій віз рівномірно похитувався з боку в бік. Моя долоня міцно стискала амулет. Він більше не пульсував і був прохолодним на дотик. Ніщо не видавало в ньому чарівний артефакт. Чи, може, мені лише примарилось? Може, він ніколи і не пульсував, може, і не нагрівався? Напевно, це лише мої емоції. Я протерла очі й спробувала трохи сісти, наскільки дозволяв простір моєї клітки.

Знову глянула на амулет. «Це була дивовижна пригода», – прошепотіла я і повернула кулон навколо шиї проти годинникової стрілки, готуючись відчути вже знайоме запаморочення. Минали довгі миті але нічого не відбувалося. По моїй спині пробіг холодок. У душу закрався сумнів і я відчула крихітні лапки страху, що наче павук снував свою павутинку, повільно огортаючи мене. Я не можу залишитись тут! Ніхто не прийде мені на допомогу. Ніхто не врятує мене. У житті не буває так, як у казках. Хай би як мені подобався Білояр, я розуміла, що він не з’явиться. Я не була настільки наївною, щоб вірити в те, що він ризикуватиме життям заради мене. Я мусила вибратися сама.

Зібравши всю волю в кулак, я знову обернула кулон навколо шиї, але знову не спрацювало. У паніці я мало не зірвала амулет з шиї, але вчасно зупинилася. Треба спробувати обернути в інший бік.

Розуміючи, що це останній шанс, тремтячими руками обернула кулон за годинниковою стрілкою і мало не закричала від радості, коли відчула, як світ навколо мене почав крутитися, поступово втрачаючи чіткість.