С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

— Думаєш, це тобі під силу?

Цок… Цок…. Цок… Місцева модниця повільно наближалась. Смішинка в її голосі дряпала потилицю. Внутрішній голос вмить насторожився.

Довелось все ж оглянутись, щоб подивитись, кого це такого язикатого сюди занесло. Хм… якась новенька. Підбори, костюм по фігурі, укладка за останньою даорнською модою, лаконічний макіяж. На таку хоч мішок надінь, буде красунею. Одне слово – лялечка. Вбрання не надто підходило для станції, але неймовірно їй личило. Жінка це знала, тож розглядала усі закутки, почуваючись господинею. Від її вивчаючого погляду під нікабом свербіли вуха.

— Де Дрей?

— Хто?

Пацієнт з таким позивним у картотеці не значився. Незнайомка удостоїла мене поблажливим поглядом і тільки хмикнула. Чи все-таки значився? Тепер я вже й сама не знаю.

— Йди поклич медика.

— Це я, — розтягнула губи у звичні посмішці, ховаючи подалі внутрішню тривогу. — Проходьте он за той стіл. Чим Вам допомогти?

— Ха! Мені, звісно, розповідали, що тут з’явилась якась вискочка, — жінка підійшла майже впритул і дивилася на мене верху вниз. — Але тепер бачу, що даремно хвилювалася. Твої послуги тут більше не знадобляться, — емра крутнулась на підборах і задріботіла до виходу, лишивши після себе аромат карамелізованої груші і ошелешену мене.

Зосередитись на документації того дня так і не вдалося. Майже одразу сюди влетів захеканий Шакс,який із захватом кричав про повернення додому.

— Сказав би хто мені, що буду дякувати за це Іроїді, розсміявся би в обличчя, — та вловивши, що я нікого не розумію, додав: — Конкубіна тутешнього медика. Вона хіба тут не була? Коротше, забираємоо пацієнтів і валимо звідси. І так засиділися.

Таран не відповідав на дзвінки і повідомлення. Транспортуванням пацієнтів займалася в основному команда «Двадцять Восьмого», за винятком Фергуса. «Двадцять восьмий» не надто підходив для евакуації поранених, але їм, як і нам, вибирати не доводилось.

Попрощатись зі своїм тимчасовим наставником особисто не вдалось. Чоловік наче розчинився. Лишила йому докладний звіт про проведену роботу і насмілилась відправити коротке повідомлення з подякою за підтримку (хоч вона і була досить своєрідною) та побажанням успіхів.

Відповіді, щоправда, так і не дочекалась.

Наші дні…

Шайла

— Орен, на що ти підписалася? — Гверн ро Гаел глянув на новачків, що розминались в очікуванні жеребкування. — Тут аж іскрить.

— Думаєш, я сама захотіла? Хто взагалі подав Головному цю дурнувату ідею із змаганнями? — відповіла керівник медичного відділу, перевіряючи останні приготування перед початком змагань. — Наш стаціонар не розрахований і на половину учасників.

Гаел промовчав і покосився на Тарана, якого обступили бійці, слухаючи останні настанови.

— Дійсно, — Орен знайшла причину її проблем, глибоко вдихнула і видихнула. — Могла й здогадатись.

Колеги перекинулись ще кількома словами, аж поки не з’явився Головний, відкриваючи змагання нудною промовою. Він міг вкластися в кілька речень про триденний мордобій, результати якого досить передбачувані. Все ж підготовка бійців ЗОХІ на зовсім іншому рівні.  Але, користуючись нагодою, Головний філософствував близько п’ятнадцяти хвилин, після чого представив суддів і покинув залу. Дійсно, він же зайнята людина, не те, що його підлеглі.

Працівників зігнали сюди добровільно примусово. Я зручно вмостилась у кутку, перевірила заряд комунікатора і планувала розслабитись.

Таран разом з наставником металістів розмістились поближче до імпровізованих рингів. Ці двоє – вічні конкуренти. Орен крутилась неподалік штатних медиків, які за прикладом свого керівника теж не світились ентузіазмом.

Дивлячись на рандомно сформовані групи з п’яти-шести осіб, визначити їх фаворита навіть мені не складно. А от щодо тих, хто після групових боїв опинитися на другій сходинці, зберігалась яка-не-яка інтрига. Є шанси не заснути від нудьги.

— Чого тут ховаєшся? Йдемо поближче. Звідси взагалі нічого не видно, — Гверн ро Гаел потягнув мене за рукав, але я не піддавалась.

— Я не дивитись сюди прийшла, — кивнула на термочашку.

— Нічого собі заява, — колега пожвавився від одного натяку на щось міцніше води і миттєво сів на сусіднє місце. — Там те, що я думаю?

— Саме воно, Гверн. Треба ж якось компенсувати зіпсований вечір.

— Подякуй, що ми не на нараді. Притримай місце, — Гаел вибіг із зали, щоб повернутись за кілька хвилин з термочашкою і двома соломинками. Пфф… Міг придумати і щось оригінальніше.

— Тримай, — простягнув соломинку. — Взяв ще кілька батончиків, щоб перебити запах.

На загальному фоні я впізнавала знайомі обличчя виключно за зачісками. У Гверна, який ранувато почав дегустацію, розв’язався язик. Знайомитись з усіма його підопічними, навіть, заочно, я не збиралась, але колегу це геть не цікавило.

— Ота з рожевим волоссям, — шептав Гаел, не випускаючи з рук термочашку. — Коннахт, ну, з медиків, яких я треную. Та, що з косичками, Ро Еллам, теж. Найкраща за результатами попередніх випробувань. Ну, Магді, ти знаєш.