Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

Глава двадцять перша. Світ.

      Для початку, я попросив мати намагатись тримати людей якомога довше у лісі. Збирати потрібні речі, матері ще й з батьком попрощалися. Потім, допоміг Лігорії перейти зі світу гібридів до світу людей, попросивши при цьому, щоб вона допомагала Лісному Народу.

      Потім повернувся до світу гібридів, знову звернувшись до Горса за допомогою. Бачачи моє бажання допомогти своїм людям, він, особливо не втручаючись, дав мені пару потрібних книг. Дуже йому вдячен.

    Я доволі довго гортав підручник за підручником, доки не знайшов потрібний розділ. Почав читати, намагаючись запам'ятати усе, бо хто його знає, чи можу я повернутися назад, щоб перечитати. Тим паче не факт, що мені знову дадуть її прочитати.

     Щоб створити свій власний світ, треба було багато чого зробити. Та й чекати потім багато треба буде. Але щось хоч якось допомогти своїм людям, це, гадаю, того вартує.

     Спочатку треба знайти потрібні матеріали.

     Перше, це треба здобути матеріал того, хто буде жити у світі. Тобто волосся, чи ще щось подібне. Звісно, у світ потім можна буде «запускати» й інших істот, але подібний крок в самому початку потрібен для того, щоб світ зміг потрібно «підлаштуватися».

      Друге, це треба взяти те, що буде служити місцевістю. Пісок, земля, кора з листям і так далі. Тут особливо пояснювати нічого.

    Ну а третє, мабуть, саме особливе, це невеличка особлива річ того, хто створює цей світ. Це буде допомагати йому краще слідкувати за світом, керувати та навіть у якомусь сенсі «відчувати» те, що відчувається у його світі.

      Потім, коли матеріали вже будуть знайдені, ось тут треба чекати десь з два тижні. Тобто, спочатку покласти невеличку пляшку, де буде потрібна речовина, на сонці сім днів, потім так само сім днів тримати під місяцем. По правді кажучи, тут було написано, що цей момент можна редагувати. В цілому, щоб скопіювати зміну дня та ночі як у людей контролюють саме ці фактори. Але тут можна креативити й тримати або під сонцем або під місяцем довче чи менше - усе залежить від вашого бажання.

     Хочете, щоб день був більше ночі? Будь ласка, тримайте пляшку на сонці більше. Хочете, щоб усе було навпаки? Тоді хай пробуде на місяці більше. Усе дуже просто.

    Так, що там з місяцями... Тут точно не кажуть, але усе буде залежити від самого світу. Треба тільки слідкувати. Начебто можна якось потім це змінити, але це не факт. Про це теж мало що сказано.

    Також треба, щоб потім у кінці у тебе на лапі з'явився символ, який показує, що ти можеш відкривати портал у свій світ, треба також відмовити якогось гібрида або людину, яка вже колись створила свій світ. Горс підійшов як ніколи. Потім якось віддячу йому за допомогу.

     В останню мить я вирішив, що нехай багато що буде так, як у світі людей. Тобто усе те, до чого звикли мої батьки та їх люди. Так буде простіше. Та й до того ж, до багато чого я звик і сам. Все ж, багато речей у світі гібридів схожі на речі зі світу людей. Тому так було набагато краще.

      На рахунок інших мешканців... Фіг з ними. Поки що там буде жити Лісний Народ, та ще можливо декілька тварин з рибами, щоб було легше собі здобувати їжу. Тут усе легко.

      На рахунок місцевостей... Буде ліс, декілька річок, можливо навіть море. І при цьому ні одного двонога, який би заважав лісним. Але на рахунок місцевості я поки що думаю, бо тут мені хотілося трохи покреативити. Додати щось цікаве, своє, щоб якось відрізняти світи. Але нажаль, поки що нічого цікавого не приходило в голову.

     Доки я бігав, збираючи потрібні матеріали, двоноги потихеньку почали заходити в ліс все далі й далі, бажаючи подивитись на те, чого не бачили багато років. Я бачив, як батьки почали ставати з кожним днем дедалі занепокоєними. Так, я розумію. Я теж не хотів би, щоб у мій дім заходили люди, яких я зовсім не кликав туди.

     Коли ситуація тільки погіршилась і одного разу навіть якийсь двоніг побачив одного з наших, я вирішив, що треба відправити все ж людей до світу гібридів. Так буде набагато краще.

     Запропонував цю ідею матері. Вона спочатку довго пручалася, кажучи, що так ми лиш витратимо багато сил, які нам зараз так потрібні, але через деякийсь час все ж погодилась на мою пропозицію.

     І ось так я потихеньку почав допомагати людям переходити з одного світу до іншого. Лург, який з часом став більш слабким, вирішив трохи допомогти мені. Він знав пару якихось слів, які могли дозволити людям якийсь час залишатися людьми у подібних світах. Це було доволі корисно.

      Через те, що мене могли ще розшукувати у звичайному світі, я вирішив перенести людей до пекла. Потім, коли усі зібрались, я сказав, щоб вони були обережними, і не виходили зайвий раз на вулицю. Якщо у звичайному світі людей не дуже любили, то в пеклі їх просто ненавиділи.

— Я навіть і не знаю, чи хороша це ідея... - Тихо мовила мати вночі, лежачи поряд. - Ти певен, що усе точно вийде?

— Так, не хвилюйся, все буде добре. - Запевнив я мати. - У мене є план. І я сподіваюсь, що вам з батьком- та й усім іншим теж, - результат сподобається.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

    Пройшло десь два тижні, доки я збирав потрібні матеріали, а потім ще й чекав, коли пляшка з потрібною речовиною, яка в свою чергу поступово ставала синьою, просякне сонячним та місячним світлом. Скажу чесно, навіть в якомусь сенсі задовбався бігати ось так, але воно того варто.

     Залишалась справа за малим. Сподіваюсь, що усе спрацює. Але перед тим, як піти до Горса, щоб завершити усе, я вирішив нарешті повернутись додому. Вже давно не був там. Майже тиждень. Мати буде дуже сваритися через те, що я не приходив до них доволі довгий час, але сподіваюсь, вона мене скоро вибачить.

— Ну і де ти був? - Запитала жінка, коли ми почали вечеряти. Я їв так, наче давно цього не робив, хоча насправді так і було.

    Зовсім недавно я переселив людей з лісу до пекла у світі гібридів, бо двоноги підбиралися до них все ближче й ближче, а іншого безпечного місця для проживання у лісних не було. Лург допоміг мені, все ж знайшовши спосіб, як можна зробити так, щоб ніхто не ставав гібридом. Інакше шукали б наших людей по всьому світу. Це зайняло багато часу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍