Arachne - Танець МечІв , Arachne

Але в центрі табору, серед цих воїнів, виділялася одна постать, на яку кожен самурай кидав поважний погляд Токугава Іеясу.

Токугава Іеясу стояв біля командного намету, занурений у роздуми, його руки були складені за спиною, і він уважно спостерігав за табором, наче його проникливий погляд міг бачити все, що відбувається довкола. Його образ вселяв повагу та трепет. Обладунки Іеясу були не такими, як у решти, вони відрізнялися простотою, але в той же час виглядали потужно і солідно. На шоломі, над темною металевою маскою з вусами, височіло гребінь, що символізував його статус, а на грудях красувався герб його роду.

Його обличчя було спокійним і зосередженим, в очах читалася мудрість, накопичена роками воєн та битв. Він виглядав як людина, яка звикла приймати найважливіші рішення, від яких залежала доля тисяч. Його погляд був твердий і рішучий, і здавалося, що він передбачає кожен кінець, кожен рух битви, немов битва була для нього заздалегідь відомою грою.

Іеясу повільно обвів табір поглядом, його темні очі наче пронизували кожного воїна, вселяючи в них впевненість і готовність боротися за свого сьоґуна. Кожен самурай знав, що тут заради нього, заради Токугави, який став символом стабільності і сили Японії.

Юнаки дивилися на Іеясу з повагою, розуміючи, що ця людина була не лише великим стратегом і воєначальником, а й символом доби, до якої вони самі належали. Навіть Масамуне відчув легке хвилювання, бачачи людину, якій належав його меч на той час. Цей момент нагадав йому, що його історія, його честь — частина великої спадщини, пов'язаної з долею полководця.

Фудзісане, ледве стримуючи повагу до військового табору та самого Іеяса, тихо промовив:

— Ця людина — символ сили та влади. Якби хтось міг протистояти демонові, то був би він.

Дзуйхо кивнув головою, не відриваючи погляду від табору.

— Але ж ми повинні залишатися в тіні, — тихо сказав він. — Поки не настане час. Наш ворог не вони, а те, що ховається в тіні цього світу.

Юнаки залишилися в укритті, спостерігаючи за табором та його воїнами, готовими до майбутньої битви. Попереду на них чекало випробування, і вони знали, що поява демона буде сигналом до початку їхньої вирішальної битви.

Мурасаме, спостерігаючи за табором та його воїнами, зітхнув, і в його голосі звучала легка нотка смутку:

— Шкода, що мого господаря тут немає... — промовив він тихо, його погляд був спрямований на багаття та намети, де самураї готувалися до битви. Для нього це було не просто видовище, а частина минулого, пов'язана із його душею.

Масамуне помітив це і, трохи посміхнувшись, спокійно нагадав.

— Твій господар ще не народився, Мурасаме, — м'яко промовив він. — Ти забув, що Токугава Єміцу, твій майбутній господар, був онуком Ієясу і третім сьоґуном сьоґуната Токугава.

Мурасаме тихо зітхнув, усвідомлюючи, що Масамуне правий. Він мовчки кивнув, і його очі блиснули спалахом спогадів, які стосувалися не лише його господаря, а й долі самого клинка. Ці думки були важкими й похмурими, наче тінь минулого, що завжди йшла за ним.

Масамуне, вловивши цю зміну, продовжив, розповідаючи історію, про яку знали лише деякі:

- Клинки Мурасаме - це не просто мечі, вони мають репутацію "проклятих", - продовжив він, його голос був тихим, але глибоким. — Через їхній зв'язок із кровопролиттям і трагедіями, які йшли за кожним їхнім власником. Твій господар, Іеміцу, був особливо насторожений щодо цих мечів, оскільки вони вважалися ознакою лих.

Дзуйхо, слухаючи це, з цікавістю глянув на Мурасаме.

— Це правда? Що твої мечі вважалися проклятими? — спитав він із здивуванням і повагою в голосі.

Мурасаме трохи помітно посміхнувся, його очі горіли рішучістю і навіть гордістю.

- Так, правда, - відповів він, не відводячи погляду від табору. — Мої мечі завжди приваблювали смерть і страждання, і кожен, хто володів ними, рано чи пізно стикався з бідою. Іеміцу був обережний з моїм мечем, вважаючи, що володіння ним може завдати нещастя його роду. Він навіть називав мене ознакою лиха.

Масамуне кивнув, підтримуючи розповідь товариша.

— Існує чимало історій про те, що цей клинок, твій клинок, спричинив безліч трагедій у родині Токугава. Говорять, що деякі родичі Єміцу померли після того, як торкалися до нього, і він був одним із тих, хто щиро вірив, що клинки Мурасаме наділені зловісною магією. Тому він побоювався тебе, але водночас і поважав твою силу.

Фудзісане та Інугамі Куроші, почувши це, переглянулись, у їхніх поглядах читалася повага та розуміння. Вони знали, що в світі самураїв сила і смерть йшли пліч-о-пліч, і що багато мечів несли за собою історії, повні трагедій і містики.

Мурасам зітхнув, згадуючи цей аспект своєї природи, який ніколи не покидав його, незважаючи на всі його зусилля.

— Мені судилося нести цей тягар, — тихо промовив він, дивлячись у бік табору. — Але я не боюсь свого клинка. Він є частиною мене, і якщо він повинен нести біль і страждання, щоб захистити тих, хто мені дорогий, я прийму це.

Дзуйхо мовчки кивнув, його обличчя виражало повагу та розуміння.

— Кожен із нас — не просто зброя, а частина історії. І, можливо, ці історії, навіть найпохмуріші, — це те, що робить нас сильнішими.

Всі замовкли, кожен з них відчував зв'язок з тим, ким вони були в минулому, і усвідомлював, що їхня місія — це не просто битва з демоном, а й спосіб примиритися зі своїм минулим та своїми господарями.

У тиші, сповненій містикою їхніх минулих доль і історією їхніх господарів, Дзуйхо раптом усміхнувся, і в його очах блиснула пустота. Він подивився на Масамуне і Мурасаме, ніби бачачи їх у новому світлі, і, хмикнувши, з легкою іронією промовив:

— Виходить, ви, насправді, родичі. Один - клинок діда, інший - клинок онука. Отже, виходить, ви — майже сім'я, чи не так?

Мурасаме невдоволено пирхнув, його обличчя трохи спохмурніло, але в очах спалахнув глум. Він глянув на Масамуне і з викликом усміхнувся.