Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

— Чудово, — мовив Локвуд, дістаючи свіжий пакуночок із коржиками. — Якщо ми матимемо повне уявлення про задуми Маріси та їхнє здійснення, то можна буде звернутися до Барнса або до журналістів і оприлюднити наше відкриття. Тільки нам потрібні надійні докази.

Джордж кивнув:

— А ще нам треба пов’язати справу Маріси з Проблемою в цілому. Сподіваюсь, що цей горішок ми теж розкусимо, — він засміявся. — Тільки уявіть: розслідування протизаконних дій, що тривають уже понад п’ятдесят років!

— Дайте-но мені подушку, — попросив Кіпс. — Бачу, що це у вас надовго. Просто несила терпіти.

Джордж поправив окуляри на носі:

— Гаразд, Кіпсе. Тоді казатиму стисло. Ось якого висновку я дійшов: я вважаю, що саме Маріса Фіттес і Том Ротвел винні в появі Проблеми. Це все. Кінець. Крапка.

Він зібрав свої папери й постукав ними об стіл, щоб вирівняти стос.

— Не ображайся, Джордже, — всміхнувся Локвуд. — Я певен, що Кіпс не хотів покепкувати з твоєї роботи. Правда, Кіпсе?

— Правда. Це я випадково бовкнув.

— Ось бачиш? От і чудово. А тепер, Джордже, візьми ще малинового коржика і розповідай далі.

— Дякую, — мовив Джордж. — Отже, нам відомо, що Фіттес і Ротвел за юних літ розпочали свої психологічні дослідження в Кенті. Я переглянув усі тогочасні тамтешні газети. Вперше про ці дослідження згадано шістдесят років тому. Тоді Фіттес і Ротвела ніхто не сприймав усерйоз. А через якихось кілька років усе змінилось.

— Зрозуміло, через Проблему, — зауважила Голлі. — Саме тоді вона й почала поширюватись.

— Саме так, — кивнув Джордж. — Однак тут є певна суттєва подробиця. Маріса пише в своїх «Спогадах», що Проблема виникла несподівано, в березні, й вони з Томом були єдині, хто заходився з нею боротись. Поволі вони вдосконалювали методи цієї боротьби. Сіль, залізо, рапіри... на цій основі згодом виникли всі психологічні агенції.

— А ще їхні найславетніші справи, — нагадала я. — Мадлейнська Примара, Гайґейтський Жах...

— Отож-бо. Саме з цього й почалися всі міфи про Фіттес, — посунувся на стільці Джордж. — Щоправда, є й інші способи дослідження, і я скористався ними. Я склав малу місць, де працювали Маріса з Томом. Ця мала чітко показує, що всі ці славнозвісні «пошесті» — масові появи привидів — ніби прямували за пересуваннями Маріси й Тома. Якщо ці двоє проводили дослідження в якомусь районі, то невдовзі після того тут з’являлись нові духи. Саме так, а не навпаки. Це не може бути простим збігом.

— То ти вважаєш, що вони своїми діями збурювали духів?— запитала Голлі.

— Умгу, — кивнув Джордж. — А що, як нам відомо, насправді збурює духів і спонукає їх до дій?

Я поглянула на Локвуда. Він понуро сидів мовчки.

— Відвідини Іншого Світу, — тихо промовила я. — То ти вважаєш, Джордже, що Маріса й Том робили такі подорожі вже тоді? І це тривало багато років?

— Так, хоча Маріса знайшла легший спосіб таких подорожей, ніж Том. Пізніше я поясню це вам, — Джордж постукав пальцем по одній із тек на столі. — Як щойно сказала Люсі, кожному відомо про ті славетні справи, які розслідували Маріса з Томом. Чотири чи п’ять років вони працювали єдиною командою. А далі — несподівано й зовсім не по-дружньому — розділились. Офіційного пояснення цього розколу досі немає. Майже відразу після того Маріса заснувала власну агенцію, а ще через два місяці так само вчинив Том Ротвел. Відтоді вони стали непримиренними суперниками.

— Тепер уже ні, — зазначив Локвуд, — бо зараз Пенелопа керує обома агенціями.

— Кілька місяців тому, — провадив Джордж, — ми зустрічалися з онуком Тома Ротвела. Що він тоді робив? Створював прохід до Іншого Світу. Пам’ятаєте, чим він для цього користувався? Викраденими Джерелами й незграбним обладунком для Тіні, що Крадеться. Судячи з усього, він готувався до цього не один рік. Проект був масштабний і водночас не дуже вдалий. Таке враження, що над ним працювала людина, яка знала, чого вона хоче, однак мусила діяти навмання. Гадаю, Ротвел намагався повторити щось таке, що раніше вже вдалося його дідові й Марісі.

— Тобто відвідати Інший Світ?

— Так. Ротвел знав, що це можливо теоретично, проте зіткнувся з технічними проблемами. З одного боку, він намагався зробити цей прохід достатньо великим — пригадайте дзеркало, яке ми знайшли в підвалі магазину Ейкмерів десь із рік тому, — й ця спроба призвела до відомої навали привидів у Челсі. Потім він створив інший прохід далеко від міста, що спричинило навалу вже в сусідньому селі. На превеликий Ротвелів жаль, ми поклали край усім його експериментам.

— Еге ж, наробили ми там кваші, — усміхнувся Локвуд.

— Отож-бо. А тепер згадаймо обладунок, який Ротвел використовував для захисту в Іншому Світі. Вкрай незграбний і важкий,—зауважив Джордж. — Варто тільки порівняти його з накидками, які надягали ви з Люсі. Ви пересувались набагато легше, адже ті накидки було зроблено з пір’я. Таким чином, можна напевно сказати, що Ротвел лише силкувався наздогнати ту, що була далеко попереду.

— Тобто Марісу?

— Саме її. Вона винайшла інший, власний спосіб переходу до Іншого Світу. І, гадаю, таємно, непомітно для всіх користувалась цим способом багато років. Цей прохід вона облаштувала в зручному, добре захищеному місці, і саме з нього увесь цей час поширюється навала привидів, — перш ніж закінчити, Джордж знову поправив окуляри. — Тільки не питайте мене, де воно, те місце. Сьогодні ж, надвечір, ви туди вирушите.

— Еге ж, до Будинку Фіттес, — підхопив Локвуд. — На Трафальґарській площі, до самісінького центру Лондона.

— Саме це я й хотів сказати, — погодився Джордж.

— Але навіщо? — вигукнула Голлі. — Досі так ніхто й не пояснив мені: навіщо так ризикувати? Навіщо тривожити духів? Навіщо вони коїли всі ці моторошні речі, знаючи про їхні наслідки?

— Навіщо? — зітхнув Джордж. — Мабуть, через те, що ця штука працює. Маріса багата, могутня, а найголовніше — жива, молода й здорова через шістдесят років після початку своїх досліджень.

Я пішла ставити чайник на вогонь. Стоячи біля мийки, я зненацька вирішила подивитись, чи ніхто не підслуховує нас знадвору. Я поглянула крізь щілини в шторах на зарослий, давно вже не стрижений газон, на будинки по той