Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

не забувайте ні на мить, що все це вами робиться для купівлі твердого характеру, а ця купівля поки для вас потрібніша за всяку іншу покупку, і тому будьте в цьому впертою. Просіть Бога про впертість. Навіть і тоді, коли б з’явилася потреба допомогти вбогому, ви не можете використати на це більше того, скільки знаходиться у визначеній на те купі. Якби навіть ви були свідком картини нещастя, що крає серце, і бачили б самі, що грошова допомога може допомогти, не смійте і тоді торкатися до інших куп, але їдьте по всьому місту, по всіх ваших знайомих і намагайтесь схилити їх до жалості: просіть, моліть, будьте готові навіть на приниження себе, щоби це залишилось вам уроком, щоб ви пам’ятали вічно, як ви були доведені до жорстокої необхідності відмовити нещасному, як ви повинні були через це зазнати приниження і навіть висміювання публічного; щоб це не виходило у вас з розуму, щоб ви через це привчалися обрізувати себе у витратах з кожної купи і заздалегідь міркували про те, щоб до кінця року залишався від кожної остаток для бідних, а не сходилися б тільки кінці з кінцями. Якщо ви будете тримати це в голові своїй невідступно, то ви ніколи не заїдете без потреби нагальної до магазину і не купите собі неждано для себе самої яку-небудь прикрасу для каміна чи стола, до чого охочі у нас як дами, так і чоловіки (останні ще більше і суть не жінки, а баби). Ваші забаганки будуть мимовільно і непомітно зменшуватися, і дійде нарешті до того, що ви відчуєте самі, що вам не треба мати більше однієї карети і пари коней, більше чотирьох страв за столом, що званий обід може також наситити людей і на простому сервізі, з додачею однієї зайвої страви та пляшки вина, рознесеного без усяких тонкощів у простих чарках. Ви навіть не тільки не спопелієте з сорому, якщо піде містом чутка, що у вас не comme il faut[98], а ще посмієтесь з того самі, упевнившись істинно, що справжнє comme il faut є те, якого вимагає від людини Той Самий, Котрий створив її, а не той, котрий приводить у систему обіди, навіть і не той, котрий вигадує кожного дня змінювані етикети, навіть і не сама мадам Сихлер[99]. Заведіть для кожної грошової купи особливу книгу, підводьте підсумок кожної купи кожен місяць і перечитуйте в останній день місяця все разом, порівнюючи всяку річ одну з іншою, щоб вміти дізнаватися, у скільки разів одна потрібніша за іншу, щоби бачити ясно, від якої першої треба відмовитись у разі необхідності, щоб навчитися мудрості осягати, що з потрібного є найпотрібнішим.

Додержуйтесь цього строго протягом цілого року. Кріпіться і будьте впертою, і весь цей час моліться Богу, щоб укріпив вас. І ви окріпнете неодмінно. Важливо те, щоб у людині хоч що-небудь зміцніло й стало непорушним; від цього несамохіть встановиться порядок і у всьому іншому. Укріпившись у ділі речового порядку, ви укріпитесь непомітно в ділі душевного порядку. Розподіліть ваш час; визначте для всього обов’язкові години. Не залишайтесь уранці з вашим чоловіком; женіть його на службу в його департамент, щохвилини нагадуючи йому про те, що він увесь повинен належати спільній справі і господарству всієї держави (а його власне господарство не його турбота: воно повинне лежати на вас, а не на ньому), що він одружився саме з тим, щоб, звільнивши себе від дрібних турбот, уповні віддатися вітчизні, і дружина йому дана не для завади службі, а на укріплення його на службі. Щоб увесь ранок ви працювали порізно, кожний на своєму поприщі, і через те зустрілись би весело перед обідом і зраділи б так один одному, начеб кілька років не бачились, щоб вам було що переказати один одному і не почастував би один одного позіхом. Розкажіть йому все, що ви робили у вашому домі й хатньому господарстві, і хай він розкаже вам усе, що зробив у департаменті своєму для спільного господарства. Ви повинні знати напевно сутність його посади, і в чому полягає його частина, і які діла випало йому вершити в той день, і в чому саме вони полягали. Не нехтуйте цим і пам’ятайте, що дружина повинна бути помічницею чоловіка. Якщо тільки протягом одного року ви будете уважно вислуховувати від нього все, то на другий рік будете в силах подати йому навіть пораду, будете знати, як підбадьорити його при зустрічі з якою-небудь неприємністю по службі, будете знати, як змусити його перенести й витерпіти те, на що в нього не вистачило б духу, будете його істинним збудником на все прекрасне.

Почніть же з цього дня виконувати все, що я вам тепер сказав. Кріпіться, моліться і просіть Бога невідступно, хай поможе вам зібрати всю себе в собі і тримати себе. Все у нас тепер розплилось і розхристалось. Погань і ганчірка став усякий чоловік; обернув сам себе на підле підніжжя всього і на раба найбільш пустих і дрібних обставин, і немає тепер ніде свободи в її істинному смислі. Цю свободу один мій приятель, котрого ви особисто не знаєте, але котрого, однак, знає вся Росія[100], визначає так: «Свобода не в тому, щоб говорити сваволі своїх бажань: так, а в тому, щоб уміти сказати їм: ні». Він правий, як сама правда. Ніхто тепер у Росії не вміє сказати самому собі цього твердого «ні». Ніде я не бачу мужа. Хай же безсила жінка йому про це нагадає! Стало так тепер все чудно, що дружина ж повинна звеліти чоловікові, щоби він був її глава і повелитель.

1846

XXV

Сільський суд і розправа

(З листа до М.)[101]

Ніколи не нехтуйте розправою і судом. Не доручайте цього діла управителю і нікому на селі: ця частина важливіша за саме господарство. Судіть самі. Цим одним ви зміцните розірваний зв’язок поміщика із селянами. Суд — Боже діло, і я не знаю, що може бути цього вище. Недарма так ушановується в народі той, хто вміє виголошувати правий суд. До вас повалить не тільки ваше село, а й всі окружні мужики з інших селищ, як тільки дізнаються, що ви вмієте давати розправу. Не нехтуйте ніким з тих, хто приходить, і судіть усіх, хоч би навіть і за незначну сварку чи бійку. З приводу цього можете багато