Агата Крісті - Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті

наче конаюча мокра курка. Послухайте, забудьмо все це. Я готовий сам прийняти хвалу або вину за цю справу. Вона здійме великий шум — тут ви маєте рацію. Ну, я з усіх сил старатимуся, щоб домогтися обвинувального вироку. У його світлості може виявитися розумний адвокат, який його витягне, і ніколи не знаєш, хто буде в складі присяжних. Але хай там як, це мені не зашкодить. Я знатиму, що ми спіймали потрібну людину, навіть якщо ми не змогли його засудити. І якщо, випадково, у хатньої робітниці станеться істерика і вона зізнається, що це зробила вона — добре, тоді я вип’ю таблетку і не скаржитимуся, що ви мене обманули. Це справедливо.

Пуаро лагідно й сумно дивився на співрозмовника.

— Ви впевнені, завжди впевнені! Ви ніколи не зупиняєтеся і не кажете собі — чи таке можливе? Ви ніколи не сумніваєтеся і не дивуєтеся. Ви ніколи не думаєте: «Це надто легко!»

— Повірте, що ні. І тут, якщо ви мені пробачите, я так кажу: вам щоразу зносить дах. Чому справа не може бути простою? Що поганого в тому, що справа проста?

Детектив подивився на нього, зітхнув, почав було піднімати руки, а потім похитав головою.

— C’est fini![56] Більше я нічого не казатиму.

— Чудово, — сердечно промовив Джепп. — Тепер перейдімо до речі. Ви хотіли б почути, що я робив?

— Безумовно.

— Ну, я зустрівся з вельмишановною Джеральдін, і її розповідь точно збіглася з розповіддю його світлості. Можливо, вони спільники, але гадаю, що ні. На мою думку, він її обманув. У будь-якому разі вона в нього закохана по самі вуха. Жахливо розхвилювалася, коли дізналася, що його заарештували.

— Справді? А секретарка, міс Керрол?

— Мені здається, вона не була надто здивована. Та це тільки моя думка.

— А як щодо перлів? — запитав я. — Це таки правда?

— Цілковита. Наступного ранку Рональд Марш їх заклав. Але не вважаю, що це стосується суті справи. Мені здається, ця ідея спала йому на думку, коли в опері він випадково зустрів свою кузину. Його раптом осяяло. Він був у розпачі — і ось вихід. Мені здається, що він планував щось подібне — ось чому у нього був ключ із собою. Я не вірю в історію, що він випадково його знайшов. Ну, коли він говорив зі своєю кузиною, то зрозумів, що, залучивши її, отримає для себе додатковий захист. Він грає на її почуттях, натякає на перли, вона підтримує його, і вони йдуть. Щойно вона заходить в будинок, він йде за нею і прямує в бібліотеку. Можливо, його світлість задрімав у своєму кріслі. У будь-якому разі він за дві секунди робить своє і виходить. Не думаю, що він хотів, щоб дівчина застала його в будинку. Він розраховував, що вона зустріне його біля таксі. І не думаю, що він сподівався, що таксист побачить, як він заходить у будинок. Мало скластися враження, що він ходив сюди-туди і курив, поки чекав на дівчину. Згадайте, таксі стояло задом до будинку.

Звичайно, наступного ранку Маршеві довелося закласти перли. Йому потрібно і надалі показувати, що він має потребу в грошах. Потім, почувши про злочин, він залякує кузину, і вони приховують свій візит у будинок. Вони скажуть, що провели цей час разом у Королівському театрі.

— Тоді чому вони так не зробили? — різко запитав Пуаро.

Джепп знизав плечима.

— Передумали. Або він вирішив, що Джеральдін не зможе цього зробити. Вона нервова.

— Так, — задумливо мовив мій друг. — Вона нервова.

Через хвилину чи дві він додав:

— А вам не спадало на думку, що капітанові Маршу було б легше і простіше самому покинути театр під час антракту. Тихо зайти зі своїм ключем, убити дядька і повернутися в оперу — замість того, щоб брати надворі таксі та нервову дівчину, яка будь-якої хвилини може спуститися по сходах, втратити голову і видати його.

Інспектор посміхнувся.

— Це те, що зробили б я або ви. Але ж ми трохи розумніші, аніж капітан Рональд Марш.

— Я не впевнений. Він справляє враження дуже розумної особи.

— Але не такої розумної, як Еркюль Пуаро! Та ну, я в цьому переконаний! — розсміявся Джепп.

Пуаро холодно подивився на нього.

— Якщо він не винен, то навіщо йому намовляти міс Адамс на цей жарт? — продовжував відвідувач. — Для цього жарту може бути тільки одна причина — захистити справжнього злочинця.

— Тут я повністю з вами погоджуюся.

— Ну, я радий, що хоч у чомусь ми дійшли згоди.

— Можливо, він справді говорив із міс Адамс, — розмірковував мій друг. — А якщо… Ні, дурниці.

Потім, раптом, дивлячись на Джеппа, він швидко запитав.

— А яка ваша версія щодо її смерті?

Інспектор прокашлявся.

— Я схильний думати, що це нещасний випадок. Визнаю, зручний нещасний випадок. Не думаю, що капітан Марш має до цього стосунок. Його алібі після опери чудове. Він був із Дортгаймерами у «Собраніс» до першої години ночі. Міс Адамс лягла спати значно раніше. Ні, я вважаю, що це якраз той випадок диявольського невезіння, що іноді трапляється зі злочинцями. В іншому ж разі, якби цього не сталося, думаю, у Марша були свої плани, що з нею робити. По-перше, він би її залякав, сказав би, що її заарештують за вбивство, якщо вона зізнається. А потім він усе владнав би великою сумою грошей.

— А ви гадаєте… — Пуаро дивився прямо перед собою. — Ви гадаєте, що міс Адамс дозволила б, щоб іншу жінку повісили, доки вона мала докази, які могли б виправдати нещасну?

— Джейн Вілкінсон не повісили б. Вечірка у Монтеґ’ю Корнера була дуже серйозним доказом, щоб цього не сталося.

— Але вбивця цього не знав. Він мав розраховувати, що Джейн Вілкінсон повісять, а Карлотта Адамс мовчатиме.

— Мсьє Пуаро, ви любите говорити, еге ж? І тепер ви твердо переконані, що Рональд Марш — хлопчик-янголятко, який не може зробити нічого поганого. Чи ви вірите його історії про чоловіка, який таємно проникнув у будинок?

Мій друг знизав плечима.

— Ви знаєте, хто, за його словами, це був?

— Гадаю, я здогадуюсь.

— Він каже, що це кінозірка — Браян Мартін. Що думаєте про це? Чоловік, який ніколи не зустрічався з лордом Еджвером.

— Тоді, звичайно, було б цікаво, якби хтось