Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

Глава 23

Я чомусь згадала, як Ів колись лаяв мене за одну помилку, і посміхнулася тому, як все змінилося.

- Мадемуазель Бушар, чорт забирай! Де була ваша голова, коли ви віддавали замовлення гостям? Ви все переплутали! - кричав він мені одного разу.

- Мсьє Морель, я не знаю, як так вийшло, - запинаючись відповіла я, і здавалося, що ще трохи і помру від страху. – Я все виправлю!

- А ось не треба тепер. Злий татко вже все виправив, - роздратовано хмикнув Ів, і трохи заспокоївся. - Вам просто пощастило, що вони залишилися задоволені, незважаючи на іншу їжу. Будьте надалі уважніше.

Чомусь тепер мені не було страшно згадувати про це, а тоді я думала, що згорю від сорому живцем. Я аналізувала й розуміла, що навіть раніше крики Мореля були лише пустушкою – його очі ніколи не випромінювали зла на мою адресу. Невже я завжди йому подобалася?

Вийшовши з кафе, мимоволі обернулася. Вивіски "Ів та Вів'єн" не було, а замість неї яскравими літерами горів напис "Лулу-Лулу". Не знімаючи посмішки з обличчя, я вирушила до Іва, прихопивши з собою тістечка від нового кондитера кав'ярні.

Переступивши поріг квартири Мореля, я одразу відчула знайомий аромат його одеколону. Серце затремтіло. Прийшло зовсім нове та тепле усвідомлення – я вдома.

Прийнявши душ, переодяглася у футболку Іва, в якій нещодавно хизувалася перед Жанною та Вів'єн, вирушила до його кімнати, і знесилено впала на ліжко, обличчям униз. Я знала, що чекати на Мореля ще довго, і вирішила лягти спати, оскільки в машині я зовсім не відпочила. В голові крутилися спогади – розмова з батьками, знайомство з Асею, дивний випадок з Альфом, примирення з бабусею та дідусем, та новина про катастрофу літака, на якому я мала добиратися додому. Сон таки переміг мою пам'ять.

Я розплющила очі від незначного шуму - клацнув замок, почулися кроки по паркету, дзвін ключів, кинутих на тумбу. Двері в кімнату відчинилися, і ось вже Ів сидів біля ліжка, погладжуючи мене по голові. Я так міцно заснула, що тепер могла тільки дивитися та посміхатися. Відчуття були такими, наче я все ще була уві сні.

- Як же я злякався...

- Пробач мене. Я більше нікуди без тебе не поїду, - простягла я, насилу перевернувшись на спину.

– А я й не відпущу. Ніколи.

Я потягнула Мореля до себе. Він скинув піджак і навалився зверху. За ці кілька днів я вже ніби забула, як приємно ніжитися під натиском його тіла. Сама того не усвідомлюючи, потяглася до його штанів, розстебнула ремінь, потім блискавку і провела долонею по його твердому, колись безсилому члену. Що з ним сталося?.. Ів стрімко стягнув з мене одяг, розцілувавши всюди. Потім схопився руками за мої коліна і широко розвів ноги. Вони були піддатливі, ніби я перетворилася на ляльку. За мить він увійшов в мене, і я вигнулася від давно забутих відчуттів. Я притискалася грудьми до його торса якнайсильніше, а його губи, що ковзали по моїй шиї, доводили до неймовірних мурашок. Від дотиків Іва, по тілу розтікалася знемога. Я ніби танула у його руках. Він накрив долонями мої груди, ніжно стиснувши їх, а потім притягнув за поперек ще ближче до себе.

- Ти так потрібна мені, Лулу... - хрипко прошепотів Морель.

 Я солодко стиснулася, відкинула голову назад, судомно видихнувши ім'я Іва. Його дихання почастішало, Морель притулився до мене ще міцніше, і я відчула, як з ним сталося те ж саме. Ніколи ми з Івом не були ближче, ніж зараз. Ми ніби й не усвідомили до кінця те, що зараз між нами був повноцінний секс, незважаючи на недавню імпотенцію Іва.

Я не помітила, як сон знову забрав мене в несвідомість.

Вранці я прокинулася на самоті, лежачи на животі і при цьому була одягнена. Миттю підбадьорившись, сіла на ліжку, і зіставила всі дані. Я одягнена, хоч засинала голою, Іва поруч не виявилося, і чи був він взагалі? Чи було між нами те, що я відчувала так реалістично? Чи не дивно те, що Ів раптово одужав? Зустріч з Альфом, якої насправді не було, зародила в мені зайву недовірливість, і тепер кінематографічні сюжети здавалися на кожному кроці. Придушивши свою недовіру до містичних моментів у реальному житті, я майже повірила у те, що вигадала.

Я вискочила з кімнати, і опинившись на кухні, мало не впала, різко обомлівши, ніби страх, що залишив мене, становив основну масу мого тіла.

- Ви якраз встигли до сніданку, мадемуазель Бушар, - усміхнувся Ів, метушачись біля плити.

- Чудово, - тремтячим голосом вимовила я, і сіла на стілець.

- Все гаразд? - спитав він, помітивши мою спантеличеність.

- Ти вчора повернувся?

- Звісно. Ти не пам'ятаєш цього?

- А вночі все було? Тобто... Абсолютно все? - я збентежилася, ніби з похмілля згадувала події вчорашнього дня. Ів вимкнув плиту, вимив руки та підійшов ближче, опустившись переді мною на коліна і зазирнувши у вічі.

- Все. Від початку до кінця. Як? Не знаю. Я тільки сьогодні вранці зрозумів, що сталося. Можливо, страх твоєї смерті перезавантажив мене. Або щастя від того, що ти виявилася живою. А може, не в цьому річ... Не хочу зациклюватися. Хочу думати, що тепер все добре.

- Що ж... Я вітаю тебе, - невимушено посміхнулася я, піднімаючи великий палець вгору.

- Лулу, ти чарівна, - Морель розчулено засміявся. - Мабуть, тому все так і сталося.

- А одяг ти мене?

– Ні, ти сама встала та натягла футболку. Вранці було прохолодно, - він узяв мої руки у свої, і я відчула, як ось-ось розплачуся. Викинувши з голови фантазії про те, що Ів насправді не повернувся, я ніби прокинулася після жахливого сну. Тепер мені було ясно, що все добре, але сльози вже стікали по обличчю. Ів піднявся з колін, і міцно обійняв мене. - Все добре... Все добре, Лулу.

- Мені здалося це сном... Ти обіцяєш, що нікуди не зникнеш?

- Взагалі-то, це не я самотужки полетів у Польщу, відключивши телефон, - дорікнув Ів, але стрепенувся, і продовжив мене втішати. – Але так, я обіцяю, що ми завжди будемо разом. Я ніколи більше не залишу тебе, моя маленька мадам Морель.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍