Люсі Лі - Роман крізь час, Люсі Лі

Розділ 18

Маша 

Ранок наступного дня, після мого приїзду на нову квартиру, проходить чудово. 

Я потихеньку облаштовуюся, упорядковую і розкладаю речі, що не встигла розкласти з вчора, та ніяк не можу налюбуватися своїм новим житлом. Мені досі не віриться, що я так запросто отримала нове житло, та ще й повністю коштом фірми.

Мій новий притулок, був чудовий. 

Затишна студія, із сучасним дизайном, зручне розташування, в хорошому районі, та й ще не далеко від роботи. Гарні сучасні меблі, містка кухня з усіма необхідними для сучасного життя гаджетами. Всілякі там кавоварка, тостерник, вафельниця і т.п..

Все, що потрібно дівчині для щастя, особливо якщо вона не любить готувати. 

Звісно, готувати я вміла, життя в селі й не тільки цьому мене встигло навчити. Але за стільки років цього заняття, якось бажання зовсім відбилося. Можливо колись для коханого чоловіка, та лише щось особливе. 

Саме кухні, після того, як поверхово оглянула всю квартиру, я приділила особливу увагу. Бо це те місце, наряду зі спальнею, де людина, а особливо жінка, проводить найбільшу кількість часу. 

Дизайн кухні був в гармонії з усім простором житла. Чіткі лінії, відсутність зайвих деталей, та звісно лаконічність. Кухонна гарнітура була зроблена в сіро-сталевих тонах, всі поверхні включаючи двері шаф віддзеркалювали. Самі дверцята були без ручок і відкривалися вони легким натисканням. Такий підхід до облаштування простору лише сприяв більшій зручності та комфорту.  

Кожній речі та деталі було відведено своє місце, а продумано облаштований функціонал дозволяв оптимізувати весь процес приготування їжі. Боюся навіть уявити, скільки коштує оплата цього житла, але ж красиво жити не заборониш. Тим паче чужим коштом.

Чомусь саме ця думка неприємно обпікає край свідомості. Невже фірма Свердлова дійсно надає житло співробітникам що не мають власного, або живуть за містом? Хоча, я не пам'ятаю, щоб Максим саме про щось таке казав. Лише про те що є можливість переїхати, та що квартиру буде оплачувати фірма та й усе. Ніяких тобі пояснень. І звісно що на радощах, та й у зв'язку з останніми подіями я миттєво погодилася. А ось тепер мене чомусь накрило неприємним передчуттям. Що якщо Свердлов мені збрехав? Чи може все це бути частиною його плану після укладеної між нами угоди. Пам'ятаю він щось таке казав про кімнату та гроші. 

Коли у вечері після  душа заходжу до спальні, то одразу поринаю у величезне м'яке ліжко. Яке займає майже пів кімнати спальні.  

Дивлячись у глянцеву стелю починаю розмірковувати над тим, що сталося між мною та Максимом. Ні, звісно я пам'ятала про поцілунок і про те які відчуття в мене викликала його близькість, ці відчуття важко переплутати з чимось іншим. Час собі нарешті зізнатися він подобається мені, і дуже. Я можу скільки завгодно розповідати Свердлову про не доречність стосунків між босом та підлеглою, але своє серце обманути важко. 

А зараз, ось ця квартира. Та угода, яку він практично вибив із мене, змушуючи чекати того самого дня коли це між нами станеться. 

Всі ці думки та домисли раптово різко та безповоротно псують мій піднесений настрій.  

Звичайно, я могла б вибрикнутись і відмовитися від пропозиції Максима щодо житла. Але кому від цього було б краще, точно не мені. Жити мені на жаль дійсно ні де, а повертатися до Ірки, навіть після її полум'яної промови з розсипом вибачень, я не хотіла. Тим більше навіщо себе обманювати, навіть якщо ця квартира, особиста ініціатива Максима Вікторовича, мені дійсно приємна його турбота. І навпаки так боляче від того, що в нас нічого не може вийти. По перше він пропонував лише ніч, а потім що? А по друге надто ми різні, надто велика прірва минулих образ та подій між нами.

Він великий бос найбільшої міжнародної корпорації, гарний розумний і просто чоловік мрії, а я… звичайнісінька секретарка.

Так, може колись у нього й були почуття до мене. Але це було так давно, стільки років минуло з того часу. І мені важко повірити що він і досі зберіг ці почуття. Я майже впевнена що ні. 

Шкода, що не можна повернути час назад. А з другого боку, щоб це змінило, майже нічого. Окрім того, що я так само вистраждала від того, що він тоді так хутко зник з мого життя. 

Хоча, кого я обманюю, ми були лише дітьми. Про які серйозні почуття я кажу. 

Але одне я знаю точно, попри наше минуле, та сьогодення, після вчорашнього я розумію що дійсно його хочу. 

Цей поцілунок що відбувся між нами, ніби запалив щось всередині мене. Клянуся моєю прабабкою полькою, я жодного чоловіка так сильно не хотіла. 

Після того як поїхала від батьків було в мене кілька претендентів на мою руку та серце, але далі поцілунків та декількох зустрічей ми так і не зайшли. Так вийшло, що Свердлов був і залишається моїм першим і єдиним чоловіком у моєму житті. 

А зараз він поруч та грає зі мною у якусь дивну гру. Та ще ця угода. Почуваю себе ніби кроликом загнаним у кут. Спочатку квартира, а потім що? Почне потроху купляти моє життя? Припускаючи до себе. А потім як тоді несподівано зникне з нього? Хоча зараз йому буде набагато важче це зробити. 

Можливо краще обрубити все на самому початку та самій зробити перший крок. Але тоді доведеться полишити свої мрії про життя у великому місті. Принаймні на деякий час. Доки я не знайду іншу роботу. Бо здається працювати під керівництвом Свердлова я більше не зможу, бо почуття і робота неодмінно будуть суперечити одне одному. 

Я знаю нарешті що потрібно зробити, зараз зібратися з силами й поїхати до Максима, щоб відверто поговорити. 

Мені набридло обманювати себе, переконуючи що він нічого для мене не значив всі ці роки. Значив, з того самого дня коли вперше зізнався у своїх почуттях. Я тоді злякалася удала що не почула, та він вперто стеріг мене біля школи, або чергував у вечері під моїми вікнами. 

П'ять років тому, я вже вирішила, зробити перший крок, і сьогодні я теж зроблю так само, а потім буде що буде. Не хочу я сидіти й чекати доки він награється. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍