Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Калеан кивнув і махнув одночасно двома руками - всі яблука, що висіли в повітрі, розлетілися, забризкавши всіх присутніх соком.

- Треба щось ще! – Елім підсів на хвилю азарту.

- Вистачить, брате, і так все ясно, - Кірам подав Калеану браслет, такий же, як у всіх Нотрилів на руках.

Калеан підійшов до мене, взяв руку, надів його, погладив кілька разів мою долоню, зап'ястя, потім притягнув тильною стороною до своїх губ, залишив на ньому вологий слід. Від усього цього тіло знову вкрилося мурашками.

По черзі мене обійняли всі Нотрили.

- Ласкаво просимо, сестро! - З усіма веселощами промовив Елім.

- Що це все означає? – мої очі, мабуть, зараз займають половину обличчя. Додаю несміливо, не чекаючи відповіді: - У мене взагалі-то завтра заручини з Девором.

На це вся родина засміялася. Стоять у колі, веселяться, по-доброму поглядаючи на мене.

- Вводимо нові правила щодо браслетів, - Калеан завів діловим тоном. – На виклик Ені приходжу лише я. Якщо мого сигналу далі не буде, значить, все гаразд. Якщо спрацьовує мій браслет, то приходить Кірам. Інші по ланцюжку, але тільки після включення наступного браслета або мого указу. Аліта йде останньою, після Еліма. На виклик Аліти – Елім. Усім зрозуміло?

Нотрили ствердно кивнули.

- Як показав цей випадок, не можна всім приходити на один сигнал. Хтось має залишатися зовні на випадок непередбачуваного. На цьому все, можемо розходитися. Ви ідете в вежу, ми з Ені додому.

Калеан підійшов до мене, поглядає на браслет на моєму зап'ясті, посміхається. Нічого йому не здається дивним, тільки я втратила дар мовлення і можливість рухатися. Схоже, подив він у моєму обличчі не помічає.

- А які сили в неї? - Елім запитав, хоча всі вже зібралися віддалятися.

- Про рись, що дивиться крізь предмети, ви вже знаєте. Сьогодні Ені навчилася підігрівати воду. Щоправда, трохи перестаралася, але Сіріан усе виправив.

- Це не я зробила.

- Тепер ти знаєш, якими силами володіли твої пращури, - Калеан дивиться на мене з легкою посмішкою, я переварюю. - Швидше за все, і палець ти тоді обпекла з тієї ж причини. Поки що потрібно обережно з водою, але ти навчишся, потрібно потренуватися. А зараз додому, настав час відпочити. З рештою розберемося пізніше.

- А як же відьма? То вона мене там закрила?

- Я з цим розберуся, - подає мені руку, бачу, що всі інші по черзі пішли.

Безшумно зник і лікар, який за цей час не промовив жодного слова.

Калеан переміщає мене. Ми рухаємося дуже швидко, але ніби блукаємо в лабіринті. Розумію, що це його звичний спосіб пересування не безпосередньо в пункт призначення, а із заплутуванням сліду. За кілька секунд удвох стоїмо у величезній кімнаті з порожнім місцем у центрі.

- О, ліжко забув, - каже незвично веселим тоном. Я навіть не впевнена, що чула його таким.

З гуркотом на своє місце встало наше нічне ложе зі зім'ятим простирадлом. Я не встигла оглянути інтер’єр, тому що мою увагу відвернули чоловічі губи на моїй шиї.

- Калеане, що ти робиш? - Невпевнено відхиляюся, щоб побачити чоловічі очі. - Мені треба додому.

- Ти вже вдома, Ені.

Махнув рукою, і на тумбочці з'явився подарований мені букет з помітно підрослими тюльпанами. Це вже не карликові квіти, а стандартні тюльпани, але тепер червоніші, ніж раніше.

Я встигла все це помітити мимобіжно. Калеан штовхнув мене в бік ліжка, нетерпляче, квапливо, грубувато. І за секунду я вже опинилася в лежачому положенні під ним, без можливості піднятися або скинути з себе величезну скелю. Тіло покривають поцілунки, несвідомо здригаюся, вигинаю спину, внизу живота миттєво прокидається дике бажання близькості. Але думки про обов’язки не дають мені розслабитись.

- Калеане, мені треба поговорити з мамою.

- Ені, давай все вирішимо пізніше. Я дуже тебе хочу, - чую збуджений шепіт.

Зненацька з мене зник спортивний костюм, який у лісі одягла Аліта. Я залишилася в одній білизні, про наявність якої на собі підозрювала, але не припускала, що це білий напівпрозорий мереживний комплект. Калеан одразу взяв у долоню груди, ніжно стиснув. Ця ласка віддалася колючим відчуттям в області стегон.

- Калеане, почекай, нам треба поговорити, - роблю спробу його відштовхнути, упираючись руками в груди, але мені не вдається і на міліметр його зрушити. Чоловічі губи продовжують досліджувати моє тіло, опускаючись нижче. Його пальці вже приспускають бюстгальтер. Міг би все це зробити за допомогою магії, але він розтягує задоволення.

- Ені, ти така прекрасна, - слова сповнені ніжності, - мені так пощастило, що моя призначена виявилася такою красунею.

Одна рука вже ковзає по стегні, тіло відгукується блискавично, кожна моя клітина хоче його до запаморочення. Між стегон витікає волога, трусики просочені наскрізь.

- Я не можу так вчинити з Девором та з мамою. Вони хвилюються за мене, - волаю до чоловічого розуму, видавлюючи слова між важкими зітханнями.

- Ені, ти моя, - шепіт став твердішим, - не згадуй більше цього пса.