Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 10

Поруч із нами з'явилися троє Нотрилів. На обличчях занепокоєння разом із подивом. Чоловіки делікатно відвели очі від нас, віддавши свою увагу руїнам. Я не відразу розтлумачила їхню реакцію, але за жестами Калеана, який спробував закрити все моє тіло руками, зрозуміла, що простирадло погано приховує форми.

- Еліме, Кіраме, перевірте печеру. Я не знаю, чи є там хто, будьте обережні, - найстарший видає розпорядження, так само прикриваючи мене собою. - Аліто, щось з одягу для Ені, будь ласка.

У той же момент на мені з’явився спортивний костюм, простирадло зникло. Я не відчула болю, ні дискомфорту. Моя шкіра в повному порядку, чого не скажеш про душевний стан. Аліта дивиться на мене з жалем, погладжує по голові.

- Я ж можу вже підвестися?

- Так, Ені.

Калеан озирається на всі боки, прислухається, його очі притягує печера. Звідти вже виходять два брати, обоє знизують плечима.

- Нічого і нікого, - висновок озвучує Елім, хоч і без того ясно, що слідів моїх викрадачів там немає.

Усі спантеличено дивляться один на одного, розумію, що триває розмова між усіма Нотрилами. Мене в деталі не посвячують, почуваюся незручно в черговий раз. Я можу і звикнути до цього, але чи варто?

Бачу, як на обличчі молодшого ковзнула посмішка, Калеан відповів тим самим. Далі брати почали плескати по плечу старшого, щось подумки додаючи, судячи з граючих очей. Стоять утрьох, обіймаються, радіють, але жодних коментарів, що відбувається, я не розумію. Аліта теж усміхається, на її обличчі відбивається щастя. Вона хоче кинутися з обіймами до старшого, але продовжує стояти на місці, дивлячись в одну точку.

Я не встигла зрозуміти, що взагалі тут відбувається, як мене смикнуло від дикого крику Аліти.

  - Калеане, ззаду!

Тієї ж миті старший Нотрил відскочив, розвернувся і витягнутими руками відкинув щось, спрямоване в його спину. Темна постать, що віддалено нагадує жіночу, відлетіла вбік, але в ту ж мить повернулася сірим вихором. Клуби пилу обтягли Калеана, він перемістився убік і обрушив свою міць на примарне чорне створіння. На кілька секунд страшний образ зник, але знову з'явився за спиною Калеана.

- Це проекція, з нею марно боротися, – констатував Елім.

Жіноча голова з синювато-чорним волоссям випливла з курного туману, зависла в повітрі. Я ніби побачила відьму зі страшних дитячих казок, тільки замість плоті перед нами постала примара. Волосся, мов змії, обрамило бліде жіноче обличчя, очі кольору розплавленої смоли блиснули ненавистю, обдавши всіх гнітючим холодом.

- Вона зрадить тебе заради блакитних очей, - відьма прошипіла, дивлячись на Калеана, і в ту ж мить зникла, забравши клуб пилу з собою. На лісовій галявині знову ясно і красиво, тільки всередині залишився холод, що пробирає до кісток.

Калеан подивився на Аліту, його очі запитують, тільки слів з губ не злітає. Вона йому відповідає, нічого не показуючи жестами.

- Що він спитав? – адресую запитання Аліті, яка весь цей час закривала мене собою.

Дівчина подивилася на старшого брата, той нічого не сказав, тільки опустив очі й обернувся до братів.

- Він запитав, чи провидиця вона, - Аліта не стримала важкого зітхання, її очі висловили жаль. - Я відповіла…

- Ні, - я продовжила за неї і отримала ствердний погляд у відповідь. - Калеан, ти у своєму репертуарі!

Біжу до старшого чоловіка, кидаюся на нього з кулаками, стукаю в груди. Він терпить мою істерику, не стримує ударів, не хапає за зап'ястя, не усувається. У мене вже немає сил боротися з ним, хоч боротьбу зараз веду тільки я.

- Ти все ще думаєш, що я вас зрадила?

- Ні, – відповідає спокійно, впевнено.

- Навіщо тоді запитуєш, чи провидиця вона?

- Щоб переконатися.

- Та в чому ще переконатися?! Ми ніч з тобою провели в одному ліжку! А ти думаєш, що я вас зраджу?!

- Ені, заспокойся, - притягує мою голову до грудей, погладжує волосся, моє дихання утихомирюється, я приходжу в норму швидше, ніж очікувала. Не можу сердитись на нього навіть п'яти хвилин, тим більше, коли він мене так обіймає. - Кіраме, дай мені п'ятий браслет.

Переді мною всі обличчя Нотрилів, бачу, як Елім посміхнувся, Кірам не рушив з місця, взагалі нічого не зробив, Аліта завмерла з високо піднятою головою.

- Давай, Калеане, ми чекаємо, - сказав наймолодший у родині.

- Хіба вам цього мало? – Калеан махнув на зруйнований вихід із печери.

- Ти щоразу змушуєш показувати, які у нас з'явилися здібності. Так покажи нам тепер, що нового в тебе, щоб ми прийняли її в сім'ю.

Дивлюся на всю родину з похмурими бровами. Що тут затівається?

- Кавун є?

- Не по сезону, давай на яблуках.

У повітрі за два метри над землею з'явилося кілька яблук. Калеан зробив жест однією рукою - перше яблуко розірвалося на шматочки і розлетілося вбік.

- Так незрозуміло! Розірвати його я також можу. Ось дивись! - Елім махнув рукою, і друге яблуко розділилося на частини. - Ну, подумаєш, трохи не так…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍