Катерина Орєхова - (не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова

24. Катерина

Мені здається, що я ще ніколи не хворіла з таким комфортом. Рома приїжджав щоранку і привозив каву зі смаколиками. На жаль, він більше не міг проводити зі мною усі дні, йому треба було працювати.

Я теж працювала, кутаючись у плед і попиваючи смачний чай з обліпихи. У п'ятницю вже відчула себе значно краще та вирішила піти в суботу до університету та прийти на пару до Роми, зробивши йому сюрприз.

Сказала йому не приїжджати в суботу вранці, аргументувавши тим, що йому до першої пари та не треба так рано вставати. Він пообіцяв приїхати відразу після своїх занять і я запевнила, що чекатиму його вдома.

У суботу я збиралася особливо ретельно, хотілося виглядати по-особливому красивою заради Роми. Я навіть дістала туфлі на підборах, попри те, що віддавала перевагу зручному взуттю, а краще просто кросівкам.

Мене ніколи не бентежив мій невисокий зріст і мініатюрність, я спокійно носила кросівки щодня та одягала шпильки тільки на дуже великі свята.

Мій образ був простий, але мені дуже подобався — джинси, біла сорочка, тренч і бежеві туфлі на невеликому підборі. Я підвела губи яскравою помадою, щоб не виглядати надто банально.

Останній раз подивилася на себе в дзеркало, посміхнулася своєму відображенню і побігла до таксі, що вже приїхало. Все-таки я не ризикнула їхати у нових туфлях на метро.

Свої пари просиділа, як на голках, зовсім не слухаючи викладача. На щастя, мене не чіпали та дали можливість помріяти.

Перед третьою парою, я заскочила до кав'ярні та захопила гарячі напої для Кості та Ігната. Рома каву не любив і пив дуже рідко, що здавалося мені дивним. Як можна не любити каву?

Аудиторія була закрита і хлопці тупцювали в коридорі, чекаючи коли прийде Рома.

— Катюша, ти знову прогулюєш свою пару? Вирішила перекваліфікуватися на спеціаліста з баз даних? — Ігнат відразу відреагував на моє наближення. — Дякую за каву, красуне.

Я не встигла нічого зрозуміти, як Ігнат однією рукою вихопив у мене підставку з кавою, а другою притиснув до себе, стискуючи в обіймах. Я тільки підняла голову і хотіла почати обурюватися, як відчула на собі колючий погляд. Мені не треба було повертатися, щоб зрозуміти, що за моєю спиною стоїть Рома. Так, сюжети мелодрами явно не на порожньому місці народжуються.

— Доброго дня, Романе Олександровичу! — бадьоро привітав Ігнат викладача. — А ми вас зачекались, ще й аудиторія замкнена.

— Доброго, — привітався Рома. Його голос трохи хрипів, ніби хлопець ледве стримував себе. — Ігнате, сходіть, будь ласка, на перший поверх і візьміть ключик, а ми вас почекаємо.

— Ой, Романе Олександровичу, давайте я схожу, — відповіла якась дівчина. Вона була одягнена в екстремально коротку спідницю, в якій я не ризикнула б сісти. — Я ж староста!

— Дякую, Тетяно, — Рома трохи ковзнув по дівчині поглядом, немов згадуючи хто вона. Я зітхнула з полегшенням, судячи з усього, її коротка спідниця не справила на нього враження. — Але думаю, що Ігнат впорається.

Рома повернув свій потемнілий погляд на мене. Його щелепи були міцно стиснуті, він явно був розлючений. Тільки впіймавши Ромин погляд я усвідомила, що досі стою в обіймах Ігната і не зробила жодної спроби відійти від нього.

У той самий момент я вперлася в Ігнатові плечі, змушуючи його мене відпустити. Він перевів на мене погляд і простяг назад підставку з кавою.

— Я зараз повернуся, Катюш, не нудьгуй без мене, — Ігнат підморгнув мені та швидко зник за поворотом.

Мені хотілося щось сказати Рома, якось пояснити, що я просто розгубилася і точно не виступала ініціатором обіймів з Ігнатом. Але Рома від мене відвернувся і завів розмову з Костею про його дипломний проєкт.

Брат подивився на мене здивовано, явно запитуючи, що відбувається. Начебто в мене була відповідь на це запитання. Я опустила плечі та почала уважно прислухатися до їхньої розмови, намагаючись зазирнути Ромі в очі. Але він явно уникав мого погляду.

Здається йому дуже не сподобалася ситуація, що склалася. Чорт!

Ігнат повернувся за п'ять хвилин. Відчинивши двері ключем, він схилився у легкому поклоні, зображаючи з себе дворецького, та пропускаючи всіх до аудиторії.

Я хотіла затримати Рому і вже потяглася до нього рукою, але він різко розвернувся і подався у відкриту аудиторію одним із перших.

Костя теж потягнув мене за собою. Ми зайняли наші звичні місця і мені нічого не залишалося робити, як відкрити ноутбук і вдати, що я поглинена роботою.

— Ти не говорив Ігнатові про нас із Ромою? — встигла прошепотіти я Кості, поки його друга не було поряд.

— Ні, якось не спливло в розмові, що ти вже в нас дівчина зайнята, — відповів брат, трохи схиляючись до мене. — Рома розлютився і я його розумію, ваша поза була дуже двозначною. Я б уже в морду дав хлопцю, який так обіймав мою дівчину, Рома гарно тримається.

Я простогнала. Цей день мав бути ідеальним, а зараз мені доведеться щось пояснювати Ромі, причому не вперше через Ігната.

— Наступного разу, хоч би опирайся обіймам інших хлопців. Виглядатиме пристойніше, — не зміг утриматися від сарказму Костя.

— Наступного разу не буде, — пирхнула я, пхаючи його в бік, і відразу відчула, що місце поряд зі мною більше не пустує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍