Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

ньому Києво-Печерська лавра, далі Константинопіль, сучасний Стамбул, де найголовніший храм Софії, а ще далі на південь, давніша візантійська столиця Александрія, нинішній Єгипет. Ще далі – Піраміди, і так до "великих озер" Танзанії і Зимбабве. А тепер намалюємо шестидесяту паралель, – він намалював ребром черевика лінію, перпендикулярну Пітеру. – Якщо дивитися на захід, там у нас Фінська затока, в лінії шестидесятої паралелі є столиці.

Столиця Норвегії – Осло, столиця Швеції – Стокгольм, молода столиця – Хельсінкі і сам Санкт-Петербург. Якщо міряти не в верстах, як нас навчив Петро, а в градусах, чим користуються вчені, то між кожною з цих столиць по сім градусів, – він прокреслив меридіан вище за Пітер. – Там у нас Північний полюс, а нижче усипальня Фараонів. Вгору і вниз від Пітера по шістдесят градвсів. Шістдесят до Північного Полюса і шістдесят до усипальні Фараона, – чоловік трохи відійшов убік від малюнка.

– Батюшки! Я зовсім забув про час. Мені треба бігти, – він з жалем похитав головою. – Було так приємно з вами зустрітися, – чоловік потиснув руку Ніколасу, знову відважив легкий уклін Ганні.

– Дякуюємо вам, це було дуже пізнавально, – подякував Ніколас.

– Так, ви дуже зрозуміло усе пояснили, – посміхнулася Ганна.

Чоловік пішов, а Ніколас обережно притягнув дівчину до себе.

– Не проти фотографії?

Вони з посмішкою подивилися в камеру.

– Нам нема де зберігати спільні фото, – похитала головою Ганна, після того, як вони сфотографувалися.

– Головне, щоб ці спільні фото були, а де їх зберігати – справа десята, – підморгнув Ніколас. – Саме час звернутися до підписників. Вони нам здорово допомагають, згодна? – Ганна кивнула.

– Банда! З кожною годиною нас на один мільйон більше! Не можу передати, як сильно люблю вас і рад кожній новій людині. Ми з вами йдемо по сліду Таємного Братства, якому, як виявилося, відомий секрет Еліксиру Безсмертя. І оскільки в нас з'являються нові зачіпки, разом з ними виникають і нові питання. Хто може розповісти про "старий стиль"?

Через кілька хвилин Ніколас підключив до ефіру чоловіка. Той був одягнений в темно – синю піжаму, явно готувався до сну, але очі його горіли непідробним інтересом і азартом.

– Добрий вечір, Ніколас, – привітався він. – Я готовий відповісти на ваше питання. За часів правління Юлія Цезаря перед астрономами поставили завдання – удосконалити римський календар, в якому рік складався з трьохсот п'ятдесяти п'яти днів, а кожні два роки додавався додатковий місяць з двадцяти двох днів. Римляни помітили, що календар безнадійно відстав від зміни пір року. Саме тоді і з'явився календар, що дійшов до наших днів : триста шістдесят п'ять днів плюс зайвий день, що додається кожні чотири роки.

Іншими словами, високосний рік теж бере початок в Древньому Римі.

– Виходить, що "Июль" місяць, названий на честь імператора? – Ніколас підкинув брови.

– Так, ви абсолютно праві. Вперше григоріанський календар був введений Папою римським Григорієм. У католицьких країнах наступним днем після четверга четвертого жовтня 1582 року стала п'ятниця п'ятнадцятого жовтня. Григоріанський календар використовується у більшості держав і країн світу. В літературі також застосовується назва – "новий стиль".

– Дякую вам за відповідь, – кивнув Ніколас. – А тепер на порядку денному наступне питання. Банда, подумайте, як можна зв'язати Цезаря і Петра Першого? Якщо в когось з'являться припущення, зв'яжіться зі мною. На цьому доки прощаюся з вами.

Ніколас вийшов з ефіру і сховав телефон в кишеню. Він ніби ненавмисно спробував узяти Ганну за руку, але та спалахнула від зніяковіння і сховала руку за спину.

– Ні – ні, я же збирався тобі лише погадати, – Ніколас променисто посміхнувся. – Давай сюди руку, мила, дізнаємося твою долю, – жартівливо підморгнув він.

Дівчина невпевнено протягнула йому свою долоню.

– Я в цьому дійсно вправний. Ворожок в роду у мене не було, але дечому навчився від одних хлопців, – Ніколас кінчиком пальця плавно провів по одній лінії, потім по іншій. Рука була дуже крихкою – Ось тут, – він провів пальцем по довгій лінії, – я бачу любов.

Ганна несподівано розсміялася від цих слів. Потім лукаво подивилася на Ніколаса:

– І, як же мені знайти цю любов?

– Вона прямо перед тобою, – підморгнув Ніколас, – і відчуває, яка холодна у тебе рука. Заглянемо? – Чоловік кивнув у бік невеликого кафе, заклично миготливого вивіскою у вигляді кавової чашки. Ганна посміхнулася і, сховавши руки в кишені, попрямувала у бік кав'ярні.

Коли вони розташувалися за столиком, Ніколас озирнувся на всі боки, після чого раптом заявив:

– Знаєш, мені завжди здавалося, що любителів чаю утискують, – вираз його обличчя при цьому був абсолютно серйозним. Ганна не утрималася і тихенько порснула в кулак. – Кав'ярні на кожному розі, а чайних майже немає. Печиво і цукерки із смаком кави? Будь ласка. А де ж із смаком чаю? Скоро нас, чаєманів, взагалі не залишиться, – Ніколас театрально зітхнув. – Ну, не будемо про сумне. Щодо піци? Сама краща їжа на світі.

– Немає нічого кращого, ніж виграти в монополію, – заперечила Ганна. – Ні любов, ні секс, ні піца не зрівняються з цим.

– Серйозно? – Ніколас округлив очі. – Ти взагалі коли-небудь їла піцу?

– Так, і це не зрівняється з почуттям, коли ти скупила половину дошки, а друзі віддають тобі всі свої моногроші. З кожним кругом вони все ближче до банкрутства, а ваша дружба все ближче до розриву, – дівчина мрійно прикрила очі.

– Ну ти даєш, – посміхнувся Ніколас. – Це мені в тобі і подобається.

– Розкажи про самий незручний випадок у твоєму житті? – Попросила дівчина, коли вони зробили замовлення.

– Ну-у-у, – задумливо протягнув Ніколас. – Якось на пляжі мені здалося, що моєї ноги торкнулася акула, я запанікував і штовхнув її ногою. Виявилось, це була п'ятирічна дитина.

– Не жартуєш? – Здивовано ахнула Ганна і заливчасто розсміялася. – Сподіваюся, дитина не постраждала?

– Не постраждала, слава богу, – Ніколас збентежено похитав головою. – Ще один випадок. Я гуляв по парку і почув, як жінка голосно закричала: "Хто хоче морозиво, підійдіть сюди"! До неї підійшло кілька чоловік, ну і я в тому числі. Вона роздала всім морозиво, а коли черга дійшла до мене, запитала: "Ти взагалі хто"? У цей момент я зрозумів, що інші люди були її родичами. Пройшло вже багато років, але мене все ще переслідує ця ганьба.

– Бідолаха, – хихикнула Ганна. – Хочеш, я почастую тебе морозивом? Можу прямо зараз попросити офіціанта тобі його принести…

– Є хтось? – До кафе вірвався переляканий чоловік. – Тут є лікар? Там, – він махнув рукою в бік вулиці, – там дівчинці погано. Вона лежить там.

Ніколас різко схопився на ноги, забувши про куртку, і в одній сорочці вибіг на вулицю. Наздогнавши його, Ганна схвильовано