Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

де звичайна людина остерігалася б наслідків навіть одного такого зв’язку, Френк, як ми бачимо, незворушно і майже одночасно зав’язував стосунки з кількома жінками. Новий зв’язок не міг його налякати, тим більше, що цього разу він захопився по-справжньому. Колишні його любовні пригоди в кращому випадку були сурогатом справжніх почуттів, порожніми інтрижками, в яких не брали участь ні розум, ні серце. З пані Солберґ усе було інакше. Невідомо, чи надовго, але тепер Рита була для нього всім. Однак жінки мали над Ковпервудом таку привабливу владу, так потужно — якщо не чуттєво, то естетично — діяла на нього їхня врода і зваблива таємниця їхньої індивідуальності, що він незабаром втягнувся в нову авантюру, результат якої був не настільки щасливий.

Антуанетта Новак почала свою працю на Ковпервуда як особистий секретар і стенографістка мало не зі шкільної лави: середню освіту вона отримала в училищі на Західній стороні, після чого закінчила ще й комерційну школу. Ще дівчинкою вона приїхала в Америку разом із батьками, виросла та розцвіла, як троянда. Важко було повірити, що ця струнка та гнучка красуня, завжди зі смаком одягнена, досконало знає стенографію, бухгалтерію й усю конторську роботу, — донька бідного поляка, котрий працював спочатку у південно-західній частині Чикаґо на сталеливарному заводі, а потім відкрив у польському кварталі третьосортну крамничку і став торгувати тютюном, газетами та канцелярським приладдям. Продаж гральних карт і кімнатка в глибині, де відвідувачі могли посидіти та за нагоди перекинутися в карти, по суті, були єдиними джерелами прибутків цього підприємства. Антуанетту (до речі, її звали Мінка, а ім’я Антуанетта вона просто вичитала в чиказькій недільній газеті), тоненька брюнетка, мрійлива, честолюбна та сповнена надій на майбутнє, не прослуживши й тижня на новому місці, стала захоплюватися своїм босом і, тамуючи подих, стежила за кожним його сміливим ходом у війні з газовими компаніями. Бути дружиною такого чоловіка, міркувала вона, завоювати його кохання або хоча б привернути його увагу — яке це має бути щастя! Після сіренького маленького світу її дитинства й юності — він здавався їй сіреньким порівняно з тими вищими та недоступними сферами, про існування яких вона почала здогадуватися, дивлячись на свого шефа, — і після нічим не примітних людей у конторі з продажу нерухомості, де вона працювала якийсь час до того, як вступити сюди, Ковпервуд, завжди бездоганно одягнений, стриманий, спокійно-самовпевнений, не міг залишити поза увагою найчутливіші струни її честолюбної душі. Якось вона побачила, як із фіакра вийшла Ейлін у брунатному костюмі, хутрі, елегантних лакованих черевичках і капелюшку з довжелезним темно-червоним пером, що стирчало над головою, немов шпиль чи лезо кинджала. З першого ж погляду Антуанетта її зненавиділа. Чим вона гірша за цю розцяцьковану особу? Чому так несправедливо влаштований світ? І що за людина Ковпервуд?

Якось, невдовзі після відкриття комісійної контори в Чикаґо, Френк продиктував їй свою біографію, дещо пом’якшивши факти, і велів розіслати по одному примірнику в редакції чиказьких часописів. Антуанетта засиділася за листуванням, пізно повернулася додому, і вночі їй наснився сон, в якому викривлено, як завжди буває в снах, вона побачила те, що трапилося з нею за дня.

Їй снилося, ніби вона сидить за своїм столом у розкішному кабінеті Ковпервуда на Ла-Саль-стрит, а він стоїть біля неї і питає:

— Що ви про мене думаєте, Антуанетто?

Вона збентежена, але відповідає хоробро. Уві сні дівчина була пристрасно в нього закохана.

— Даруйте, я й сама не знаю...

Тоді він узяв її за руку і погладив по щоці, і тут панночка прокинулася. А потім довго лежала і міркувала, як обурливо та прикро, що такий чоловік сидів у в’язниці. Який він гарний! Одружений вдруге. Може, його перша дружина була негарна чи дурна? Ці думки не полишали Антуанетту, і навіть уже вранці, на роботі, вона ніяк не могла їх позбутися. Зайнятий своїми справами, Ковпервуд тоді не звертав на неї уваги. Він із захопленням розробляв черговий хід, який дав би йому перевагу у війні зі старими газовими компаніями. А для Ейлін, хоча вона лиш раз бачила Антуанетту у Френка в кабінеті, секретарка й зовсім не існувала. Жінка-конторниця була в ті дні такою рідкістю, що на неї дивилися, як на опудало. Ейлін просто не помічала її.

Десь приблизно через рік після того, як Ковпервуд зійшовся з Ритою Солберґ, його взаємини з Антуанеттою Новак, суто ділові й офіційні спочатку, раптово набули дещо іншого, особистісного характеру. Чим це пояснити? Тим, що йому набридла Рита? Анітрохи! Френк, як і раніше, захоплювався нею. Чи тим, що йому набридла Ейлін, котру він нахабно дурив? Зовсім ні. Часом вона приваб­лювала його нітрохи не менше, може, навіть і більше, ніж раніше. І саме тому, що її законні права так грубо він зневажав. Він жалів Ейлін, але виправдовував себе тим, що всі його романи — за винятком, мабуть, зв’язку з пані Солберґ — дуже нетривкі. Якби у нього була можливість одружитися з Ритою, він, імовірно, так і вчинив би, навіть іноді думав, чи може щось змусити Ейлін дати йому волю. Але все це врешті-решт були тільки порожні думки. В глибині душі він вважав, що вони проживуть разом до самої смерті, тим більше, що Ейлін так легко дурити.

Ну, а Антуанетта Новак була для нього лише частиною тієї симфонії тілесного кохання, за допомогою якого, як відомо, краса править світом. Антуанетта була чарівною брюнеткою, особливо гарно виглядали її великі чорні очі, що горіли вогнем невситимої жаги, і Ковпервуд, на котрого стенографістка спочатку не справила відчутного враження, поступово зацікавився нею. Дивлячись на неї, він дивувався, як Америка змінює людей.

— Ваші батьки — американці, Антуанетто? — запитав він її якось уранці з тією поблажливою фамільярністю, з якою зазвичай поводився зі своїми підлеглими або людьми, котрі стоять нижче за нього за розумовим розвитком, що, втім, нікого не ображало, а багатьом навіть здавалося вельми втішним.

Антуанетта, свіженька й охайна, в білій блузці та чорній спідниці, з чорною оксамиткою на ніжній шиї і з важкими чорними косами, що обвивали її голову і були скріплені білим целлулоїдним гребінцем, глянула на нього повними щастя й удячності очима. Вона звикла до чоловіків зовсім іншого штибу: в дитинстві її оточували люди суворі, запальні, гарячі, часом вони напивалися і тоді починали запекло сваритися. Вони раз по раз страйкували, брали участь у демонстраціях, ходили молитися в