Кейт Аткінсон - Життя за життям, Кейт Аткінсон

— Давайте я куплю вам бренді, — сказав він, коли вона сіла.

— Ні, ні, ні, все гаразд, я вип’ю води, я майже не п’ю, — сказала Урсула, хоча ще вчора ввечері допилася до провалів у пам’яті на підлозі своєї спальні у Бейсвотер, поцупивши в Іззі пляшку джину. Вона не відчувала жодних докорів сумління, коли крала в Іззі, адже Іззі стільки всього в неї відняла. Белгравія і таке інше.

Урсула кинула пити майже так само різко, як почала. Мабуть, усередині в неї по Белгравії лишилася пустка. Вона пробувала залити її спиртним, а тепер заповнила почуттями до Дерека. Що то за почуття?

Переважно полегша від того, що хтось готовий про неї дбати і не знає про її сороміцьке минуле. «Я закохана», — в нестямі писала вона Памелі. «Ура», — відповіла Памела.

— Інколи вдячність плутають із любов’ю, — сказала Сильвія.

*

Дерекова мати й далі жила у Барнеті, а ось батько та молодша сестра померли.

— Жахливий нещасний випадок, — пояснив Дерек. — Вона впала в багаття, коли їй було чотири роки.

Сильвія завжди уважно стежила, щоб вони, бува, не підійшли до вогню. Коли Урсула поділилася своєю пригодою у Корнволлі, Дерек сказав, що теж у дитинстві ледь не втонув. Це була одна з нечисленних пригод у її житті, в якій вона майже цілковито не винна. А Дерек? Несподіваний приплив, перевернувся човен, героїчний заплив до берега. Ніякого містера Вінтона не знадобилося.

— Я порятував себе сам.

— Тоді він не зовсім банальний, — сказала Гільда, простягаючи Урсулі цигарку. Вона повагалася, але відмовилася, неготова завести чергову залежність. Вона саме пакувала свої пожитки й хотіла чимшвидше лишити Бейсвотер у минулому. Дерек зараз поїхав на розкопки у Голборн, але взагалі займався покупкою дому.

— Я, між іншим, написала власникові квартири, — сказала Гільда. — Сказала, що ми виселяємося. Дружина Ерні нарешті дала йому розлучення, я не казала? — вона позіхнула. — І він запропонував мені руку й серце. Я подумала, а чом би й ні. Так ми обидві й станемо респектабельними заміжніми жінками. Я зможу їздити тебе навідувати у... де, ти сказала, ваш дім?

— У Вілдстоні.

*

Дерек наполіг, щоб на їхнє весілля, себто реєстрацію шлюбу, не запрошували нікого, крім його матері, а також Г’ю та Сильвії. Памела сприкрилася, що її не запросили.

— Ми не хотіли чекати, — пояснила Урсула. — А Дерек не хотів здіймати бучу.

— А ти не хотіла бучі? — уточнила Памела. — У тому ж суть весілля. Ні, ніякої бучі вона не хотіла. Тепер вона комусь належатиме, нарешті буде в безпеці, а все інше не має значення. Бути нареченою — ніщо, бути дружиною — все.

— Ми не хотіли зайвих складнощів, — рішуче відрубала вона.

(«І хотіли, судячи з усього, щоб по-дешевому», — сказала Іззі.

І вручила їм черговий банальний набір срібних десертних виделок).

— Наче милий чоловік, — сказав Г’ю на їхньому, так би мовити, банкеті — обіді з трьох страв у ресторані неподалік від бюро реєстрації.

— Так і є, — погодилася Урсула, — дуже милий.

— Але якось це простувато, ведмежатку, — сказав Г’ю. — Геть не як на Памелиному весіллі. У неї гуляло півміста. Та й бідаха Тед дуже засмутився, що його не запросили. Але аби ти була щаслива, це найголовніше, — додав підбадьорливо.

На церемонію Урсула прийшла в сукні кольору сивої голубки. Сильвія роздала всім букети з тепличних троянд від квіткаря.

— Троянди, на жаль, не свої, — сповістила вона місіс Оліфант. — Вид називається «Ґлуар де Муссо», якщо вам цікаво.

— Дуже милі, хто ж сперечається, — сказала місіс Оліфант тоном, який мало нагадував комплімент.

— Швидко поберешся — швидко розкаєшся, — пробурмотіла Сильвія собі під ніс, а тоді виголосила стриманий тост за молодого й молоду.

— А ти ж що, — м’яко уточнив Г’ю, — розкаялася?

Сильвія вдала, що не почула. Вона була в особливо сварливому настрої.

— Це, мабуть, вікові зміни, — знічено прошепотів Г’ю Урсулі.

— Згода, — прошепотіла вона у відповідь.

Г’ю стиснув їй руку:

— Моя ти дівчинка.

*

— А Дерек знає, що ти вже не незаймана? — спитала Сильвія, лишившись на самоті з Урсулою у жіночій вбиральні. Вони сиділи на маленьких м’яких ослінчиках і поправляли помаду перед дзеркалом. Місіс Оліфант лишилася за столом — у неї не було помади, яку можна було б поправити.

— Незаймана? — повторила Урсула, як відлуння, втупившись у Сильвію у дзеркалі. Вона про що? Ніби в Урсули був якийсь ґандж? Ніби вона зламана?

— Я про дівоцтво. Дефлорацію, — сказала Сильвія, роздратована незворушним Урсулиним лицем. — Невинності нема й сліду а така наївна!

А колись-бо Сильвія мене любила, — подумала Урсула. — Тепер — не любить.

— Незаймана... — знову повторила Урсула. Вона про це ніколи не замислювалася. — А звідки він дізнається?

— По крові, звісно, — роздратовано кинула Сильвія.

Урсулі згадалися гліцинії на шпалерах. Дефлорація. Вона не знала, що це якось пов’язано. Вона думала, що кров від рани, а не самого перетину арки.

— Ну, може, і не зрозуміє, — зітхнула Сильвія. — Він — не перший чоловік, якого ошукають у першу шлюбну ніч.

*

— Свіжа бойова фарба? — легковажно спитав Г’ю, коли вони повернулися. Тед успадкував усмішку Г’ю. А Дерек і місіс Оліфант однаково супилися. Цікаво, який був містер Оліфант. Про нього майже не згадували.

— Марнославство — ось твоє наймення, жінко! — сказав Дерек, здається, із силуваним сміхом.

Урсула раптом помітила, що на людях він тримається далеко не так упевнено, як спершу здалося. Вона всміхнулася йому, відчуваючи новий зв’язок. І зрозуміла, що взяла шлюб із незнайомцем. («Усі беруть шлюб із незнайомцями», — сказав Г’ю).

— Насправді «зрадливість», — люб’язно підказала Сильвія. «Зрадливість — ось твоє наймення, жінко». Це з Гамлета. Чомусь усі цитують неправильно.

Дерековим лицем промайнула тінь, проте він розсміявся.

— Схиляюся перед вашою глибшою освітою, місіс Тодд.

*

Новий будинок у Вілдстоуні обрали за розташування — він був порівняно недалеко від школи, де викладав Дерек. Від рідко згадуваного батька йому дістався спадок, «невеличка сума» з інвестицій. Це був «солідний» будинок з дерева і цегли на Мейсонс-авеню, у тюдорівському стилі, зі свинцевими рамами на шибках і вітражем