Адалін Черно - Стань моїм першим, Адалін Черно

— Зараз чи глобально?

— Зараз у мене одна думка в голові, — говорю й багатозначно опускаю погляд на її груди. — Я про ранок, день, тиждень, місяць…

— Отже, глобально.

— Отже, так.

— А ти що думаєш? — переводить стрілки.

— Я тебе хочу.

— Ми щойно переспали.

— Відтоді нічого не змінилося.

Вона усміхається. Треться щокою об своє плече і знизує плечима.

— Це проблема?

— Певною мірою.

— Тобто ти мене лише хочеш…

— Не лише.

— Ось як.

— Ти мене приваблюєш.

— Це все?

Я усміхаюся, несподівано залучаючись до гри. Я звик бути серйозним, рішення приймати в тиші та самостійно, але я так ні до чого й не дійшов, сидячи зі склянкою віскі в руках. Може, для прийняття цього рішення спрацює інша тактика?

— З тобою… я почуваюся вільним.

— Несподівано.

Для мене, виявляється, також. Але це справді так. Кіра вийшла до мене, і я забув усе, що займало мої думки. Забув про роботу, інших жінок, тягар відповідальності, що лежить на мені. Були тільки вона та я.

— А ти? — вирішую запитати в неї.

— А я…

Кіра замовкає й усміхається. А потім підводиться з крісла, розв’язує пояс халата і скидає махрову тканину з плечей. Залишає його на кріслі і йде до мене. Вона в моїй футболці, і я підозрюю, що на ній більше нічого немає.

Кіра зупиняється між моїх ніг, а потім сідає мені на коліна. Крісло досить широке, тож вона може залізти до мене з ногами. Підлога холодна, ось вона й ховає голі ступні.

— У мене ніколи не було такого чоловіка, як ти, — шепоче поруч із моїм вухом.

Від хвилювання її голос звучить уривчасто.

— У тебе взагалі не було чоловіка, — нагадую їй і собі заразом про те, що вона була незайманою.

— У мене не було сексу, — каже вона, хитро усміхаючись.

— Мужики, отже, були? — запитую.

— Були.

Я ковтаю. Мені не подобається це чути. Але найбільше не подобається моя реакція на її слова. Я яскраво уявляю на її тілі інші руки, й мені хочеться стиснути свої в кулаки. Приховати емоції виходить заледве. Я трохи сильніше її обіймаю, стискаю талію рукою, але швидко опановую себе, коли вона каже:

— Такого як ти — жодного.

— Якого?

— Справжнього, — видихає в губи, а потім несміливо мене цілує.