Адалін Черно - Стань моїм першим, Адалін Черно

Глава 21

Кирило

Коли я повертаюсь із душу, застаю незвичайне видовище. Кіра, розкинувшись, спить на моєму ліжку. Її волосся розметалося по подушці, повіки ледь помітно тремтять, а грудна клітка розмірено здіймається. Ковдра приховує лише половину її тіла. Я тягну її вище, до самого підборіддя, тому що у квартирі досить прохолодно. Мені комфортно за такої температури, а ось Кірі, судячи з покритих мурашками грудей та гострих сосків — не дуже.

Варто мені її вкрити, як вона перевертається на бік, підтягує ковдру під щоку і смішно надуває губи.

Спати мені не хочеться, тому я виходжу зі спальні. У моїх планах на сьогодні не було нічого, крім неї. Я діяв на голих інстинктах, піддався бажанню, а тепер відчуваю, що треба подумати. Прийняти рішення й зізнатися собі, нарешті, що дівчина зачепила.

У моєму житті рідко трапляються випадкові зв’язки, ще рідше я їх повторюю. Якщо почати згадувати — ніколи такого не було, щоб я переспав після клубу з дівчиною, зустрів її в кафе за тиждень і потяг до себе знову. І річ не в тому, що таких зустрічей не буває. Трапляються. Особливо хитромудрі примудрялися підстерегти мене біля дому або роботи й вдати, що вони тут випадково. І зустріч наша не що інше, як знак згори.

Проблема лише в тому, що я ледве їх згадував, не кажучи вже про те, щоб відтворити в пам’яті наш секс і збудитися. З нею ось… інакше. Я можу нескінченно звинувачувати себе в тому, що залишив її на ніч, що переспав із нею ще раз вранці, що повіз на сніданок і попросив випити пігулку екстреної контрацепції. Усе це не змінює того факту, що я відчуваю до неї не почуття провини.

Єдине, що я відчуваю — бажання. Гостре, неконтрольоване, руйнівне.

Я наливаю собі пів склянки віскі та йду на терасу. Прикриваю за собою двері, сідаю в крісло, широко розставивши ноги та розташувавши руки на підлокітниках. Ніч сьогодні тепла, але я однаково відчуваю холод на потилиці, тому що вийшов одразу після душу. Роблю ковток віскі й відчуваю гостру нестачу нікотину. Я намагаюся кинути палити. Скорочую кількість цигарок на день. Кажуть, це допомагає поступово відмовитися повністю. Моя сьогоднішня норма вже закінчилася, та і йти до коридору, діставати пачку з піджака не хочеться.

Повільно тягну віскі зі склянки. У мене ця пляшка відкоркована вже кілька місяців, і все ніяк не закінчиться. Я рідко буваю в цій квартирі. Вона знаходиться в хорошому районі, майже в самому центрі, тут спокійно, але я вважаю за краще ночувати за містом. Сюди приїжджаю, якщо затримуюсь допізна, як сьогодні. Та й дівчат я до себе додому не приводжу. Ліка там була кілька разів і ми офіційно були в стосунках.

Додому я привозив щонайбільше трьох жінок за останні десять років. Усе тому, що живу в одному кварталі з батьками. Вони до мене, звісно, не приходять просто так, без попередження, але й не тягати ж додому щодня нову жінку, яка не відповідає моєму статусу. Я взагалі не розмінююсь на одноразові зв’язки. Жінок вибираю з чітким розумінням, кого хочу бачити поряд із собою.

Вибирав…

Кіра ось… з нею складніше. Вона не підходить мені, як би я не намагався натягнути її на свій спосіб життя. Починаючи з нерівного соціального статусу й закінчуючи її віком, ми абсолютно не підходимо одне одному. Однак мене до неї тягне. Так, як до жодної жінки за останні роки. Я встиг забути, як це, коли ти настільки хочеш жінку, що тобі начхати на весь навколишній світ. Що від одного погляду на неї руки сверблять від бажання доторкнутися.

— Ти не спиш…

Її м’який сонний голос відвертає мене від думок. Я ставлю порожній келих на стіл і підіймаю голову на Кіру. Вона стоїть, загорнувшись у мій халат.

— Я подумала, що ти поїхав.

— Не спиться. Приєднаєшся?

— Не заважатиму?

— Сідай.

Я киваю на вільне ротангове крісло, й поки вона сідає в нього, підминаючи під себе ноги, милуюсь нею.

Вона вродлива дівчина. З правильними рисами обличчя, невеликим носом, пухкими чуттєвими губами, акуратним підборіддям із ямочкою в центрі, яка з’являється, коли вона усміхається. У неї блакитні мигдалеподібні очі, обрамлені натуральними довгими віями. Вона хмуриться, коли не може зручно вмоститися, і я помічаю те, чого раніше не бачив — маленьку западинку під нижньою губою. Мені чомусь одразу хочеться провести по ній пальцем, розгладити, хоча вона виглядає гармонійно. Жодного недоліку на обличчі. А погляд…

— Що? — вона бентежиться, помітивши мою увагу.

Обіймає себе рукою й розміщує підборіддя на плечі. Погляд на мене підіймає й дивиться. Уважно так, не соромлячись. Вона злегка зашарілася, але погляд вона не відводить. Коли вона так дивиться, мені здається, що вона мене спокушає, хоч я розумію, що ні. Вона зніяковіла до неможливості й видно, що губиться в тому, що відбувається. У неї пальці на руках тремтять і сама Кіра шумно дихає.

— Вродлива ти. Милуюсь.

Її так легко збентежити. Просто зробити комплімент, і щоки миттєво стають червоними. А ще ця усмішка. Я очей відвести не можу від неї, та й не хочу. Сидів тут, думав, а рішення так і не прийняв. Єдине, що спадає зараз на думку — не хочу відпускати.

— Що далі робитимемо, Кіро?

Вона починає дивитися зацікавлено, навіть корпусом до мене розвертається. Мені ж дико не вистачає ще трохи віскі, щоб чимось зайняти руки й не хотіти її чіпати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍