Уляна Пас - Згадай мене, Уляна Пас

Раніше я мало зважала на те, що Рома побачить мене в такому вигляді. Навіть на нього я ніколи не дивилася, як на хлопця. Але зараз, розглядаючи своє відображення у дзеркалі, розумію, що треба набратися сміливості, щоб вийти до нього. 

Мій купальник роздільний, білого кольору. Начебто звичайний і в ньому Рома мене вже бачив, до того, як втратив пам’ять. 

- Ді, ти ще довго? - здається, Рома починає втрачати терпіння. Він стукає у двері, і мені доводиться швидко опанувати себе. 

- Ще хвилинку! - кричу і вкотре роблю глибокий вдих та видих. 

Хвилина минає надто швидко, тому переховуватися тут і далі просто немає сенсу. Коли виходжу в коридор, Роми там немає, тому одразу прямую до басейну. 

Невпевнено переступаю поріг й одразу помічаю хлопця у воді. Дивно, але, крім нас, тут нікого немає. Мені здавалося, що в компанії людей буде не так страшно. Але зараз ми з Ромою тут удвох і всі мої думки зводяться зовсім не до плавання. 

- Ну нарешті! - хлопець підпливає до бортиків і спирається на них руками. З його волосся стікає вода, а погляд повільно оглядає моє тіло з ніг до голови. Можливо, мені здається, але блакитні очі Роми змінюються. Стають на кілька відтінків темнішими. 

- Чому ми одні? Я думала, будуть ще люди, - повільно наближаюся до краю басейна і сідаю поруч з хлопцем. Мої ноги у воді, але занурюватися повністю не поспішаю. 

- Не буде більше нікого, - усміхається Рома. - Я орендував цей басейн на весь день. 

- Що ти зробив? - здається, мені почулося. Чи все-таки ні?

- Я не хотів, щоб нам заважали, Ді, - хлопця веселить моя реакція, а от мені зовсім не смішно. - До речі, милий купальник. 

Рома відпливає від бортика і подає мені руку. Хлопець чекає, коли я все-таки наважуся стрибнути у воду, а я розумію, що тягнути далі просто немає сенсу. Таки стрибаю й одразу занурююся в басейн з головою. Вже за кілька секунд виринаю і намагаюся протерти обличчя долонями. Волосся неприємно липне до шкіри, тому доводиться відкинути його назад. 

- Все не так страшно, - Рома з'являється поруч і, коли відчуваю його руки у себе на талії, стає спокійніше. Шкода тільки, що його дотики не минають безслідно для мого тіла. Серце пришвидшує своє биття, тому сконцентруватися на плаванні стає ще важче. 

- Можеш мене відпустити? Я не можу сконцентруватися, - бурчу і сама відпливаю від хлопця. Всього лише на кілька сантиметрів, але і цього достатньо, щоб його руки більше не торкалися до мене. 

- Я просто хочу допомогти, Ді, - усміхається Рома. Звісно, йому подобається моя реакція на нього, а от мені шалено ніяково від того, що відбувається. - Обіцяю не чіплятися. 

- Ну, добре, - розумію, що не варто зациклюватися тільки на хлопцеві. Ми ж не для цього тут. 

Коли ситуація трохи змінюється, мені вдається навіть розслабитися. Рома підтримує мене мінімально, тільки пояснює, як правильно гребти руками і що робити ногами. Коли вдається пропливти кілька метрів самостійно, моїй радості немає меж. На емоціях вішаюся на шию хлопця і трохи пізно розумію, що зараз ми тут одні і на нас зовсім мало одягу. Моя шкіра в тісному контакті з його, а обличчя миттєво заливається фарбою. Тільки-но збираюся відступити, Рома огортає мою талію руками.

- Ти молодець, - його очі навпроти моїх і зараз я можу дивитися тільки у них. 

- Все завдяки тобі, - тихо відповідаю. 

Уважно спостерігаю за тим, як уста хлопця розтягуються в усмішці, а вже за мить він цілує так, що у мене подих перехоплює. Язик Роми без перешкод проникає до мого рота, а сам хлопець підхоплює мене на руки і мені доводиться обхопити його талію ногами. Здається, уроки плавання переросли у щось зовсім інше. Рома опускається з поцілунками на мою шию, а його руки так взагалі абсолютно вільно гуляють моїм тілом. 

Я знаю, що варто зупинити все це. Кожна клітинка тіла кричить про це. Тільки от розум вперто ігнорує ці сигнали. Мені байдуже на те, що сюди можуть зайти. Я навіть готова розпрощатися з невинністю у цьому басейні. Головне, щоб Рома не зупинявся. Він необхідний мені просто зараз.

- Ромо, я… маю щось сказати… - говорити важко, тому що поцілунки хлопця опускаються значно нижче шиї. Він зупиняється, коли чує це, і піднімає на мене погляд. 

- Що таке? - здається, він не розуміє, чому я увімкнула задню. 

- Річ у тім, що я… ще ні з ким не… ну ти розумієш… - боже, що я верзу? Усі правильні слова просто зникають з моєї голови і виходить щось абсолютно незрозуміле. 

На щастя, Рома таки розуміє, що я намагаюся йому сказати. Він хмуриться і відступає на крок. Без його рук мені холодно, та й реакція хлопця трохи дивна. 

Він здивований? Розчарований? Збентежений? 

Я не можу нічого зрозуміти, та й він сам не поспішає щось пояснювати. Нервово проводить рукою по обличчю і, не чекаючи на мене, залишає басейн. Ну ось, поплавали, називається… 

І як бути тепер?

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно