Йон Колфер - Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер

любий друже Джуліусе, настала моя черга тебе обра­жати.

Артеміс вирішив зайнятися медитацією. Саме час зосередитися. Він сів на каміння, схрестивши ноги, і став уявляти різноманітні стратегії, які можна було б застосувати в Арктиці.

Якщо мафія не розправиться з полоненим іще до того, як до них доберуться Артеміс із командою, план може бути лише один. І дуже ризикований. Ар­теміс занурився глибше в думки. Має бути якийсь спосіб.

Його відволікла какофонія звуків із титанової ко­лони. Немов в оркестрі фальшивив фагот. Мабуть, гномові гази. Непогана акустика.

Потрібна свіжа думка. Вистачить однієї, що про­дереться крізь трясовину, на яку перетворився мо­зок, і врятує.

Через вісім хвилин його знову відволікли. Цього разу не газ. Крики по допомогу. Мульч у біді. У ньо­го щось болить.

А не тиснув Артеміс тому, що скосив очі на лазер, якого приставили йому до лоба.

Лейтенант Найл, який власне і тримав зброю, не міг повірити своєму щастю. Він один спіймав двох порушників, плюс викрив місце проникнення. Хто сказав, що відставати, аби уникнути бійки, погано? Для нього все обернулося якнайкраще. Стане пол­ковником, ще і третьої шкіри не скине.

— Піднімайся! — наказав він і видихнув язичок синього полум’я. Навіть через перекладач наказ про­лунав дуже по-рептильски.

Артеміс повільно підвівся, не відпускаючи Мульчевої ноги. Клапан на гномових штанях відкрився.

— Що з ним не так? — нахилився Найл ближче.

— Щось з’їв, — відповів Артеміс і натиснув на суглоб.

Виверження, що стало результатом цієї маніпу­ляції, збило гобліна з ніг і відкинуло в коридор. Таке не кожного дня побачиш.

Мульч піднявся на ноги.

— Дякую, хлопче. Я вже думав, помру. Мабуть, щось тверде проковтнув. Граніт або діамант.

Артеміс кивнув. Заговорити він іще був не го­товий.

— Ті гобліни такі дурні. Бачив вираз його об­личчя?

Артеміс похитав головою. Іще не готовий.

— Хочеш сходимо подивимось?

Безтактний гумор вивів Артеміса із заціпеніння.

— Той гоблін... Не думаю, що він був один.

Мульч застебнув клапан.

— Еге ж. Тут їх цілий загін пробіг. Ті вояки, мабуть, бігли подалі від бойових дій. Типово для гоблінів.

Артеміс потер скроні. Він має якось допомогти друзям. У нього ж найвищий IQ у Європі.

— Мульче, у мене до тебе важливе питання.

— Давай. Я тобі винен, ти ж урятував мій зад.

Артеміс обхопив гнома за плече.

— Я знаю, як ти заліз до лабораторій «Кобой». Але ж повернутися тим самим шляхом ти не міг: по­трапив би просто в полум’я. Тож як ти вибрався?

Мульч ошкірився.

— Дуже просто. Активував сигналізацію, потім вийшов у формі ЛЕП, у якій я, власне, і зайшов.

Артеміс спохмурнів.

— Не годиться. Має бути інший спосіб. Має бути.

ДНК-гармати явно були не налаштовані. Настрій у Рута покращився, аж раптом почувся гуркіт чобіт, які прямували просто до них.

— Дарвіт! Помітили. Ви двоє ідіть уперед. А я їх утримуватиму, доки зможу.

— Ні, командире, — сказав Батлер. — Я вас дуже поважаю, але ж ми маємо лише одну одиницю зброї, і з нею я зможу більше, ніж ви. Я зустріну їх, коли вони виходитимуть із-поза рогу. А ви спробуйте від­чинити двері.

Холлі відкрила рота, щоб заперечити. Але ж хто заперечуватиме чоловіку такого зросту?

— Гаразд. Хай тобі щастить. Якщо тебе поранять, лежи і не ворушись, доки я не повернуся. Чотири хвилини, не забудь.

Батлер кивнув.

— Не забуду.

— І ще, Батлере.

— Так, капітане.

— Те невеличке непорозуміння минулого року. Коли ви з Артемісом мене викрали.

Батлер підвів очі до стелі. Він би подивився на свої чоботи, але там була Холлі.

— А-а... Я хотів поговорити...

Просто забудь. Урешті-решт, ми квити.

— Холлі, ходімо, — наказав Рут. — Батлере, не під­пускай їх дуже близько.

Батлер стиснув у пальцях пістолет. Зараз він був схожий на озброєного ведмедя.

— Не підпущу. Заради їхнього ж добра.

Артеміс заліз на один із візків, постукав по тру­бах, що протягнулися під стелею вздовж коридора.

— Здається, ці труби проходять крізь усю будів­лю. Що це таке? Вентиляція?

— Якби ж то, — гмикнув Мульч. — Це плазмовод для ДНК-гармат.

— Чому ж ти через нього не вліз?

— Улізеш, аякже, коли в краплині плазми стільки заряду, що вистачить, аби підсмажити троля.

Артеміс торкнувся метала долонею.

— А якщо гармати не активовані?

— Коли їх вимкнуть, плазма перетвориться на ра­діоактивні помиї.

— Радіоактивні?

Мульч замислено пригладив бороду.

— Власне, Джуліус щось казав про те, що гармати вимкнули.

— Як можна в цьому переконатися?

— Можна відкрити цю панель, яку не можна від­крити, — гном провів пальцями по вигнутій поверх­ні. — Ага, подивись! Мікроскопічний замочок. Щоб обслуговувати гармати. Навіть плазму потрібно пе­резаряджати. — Він показав на малюсіньку дірочку в металі. Вона запросто могла зійти за пилинку. — А тепер дивись, як працює справжній майстер.

Гном сунув у дірку одну з волосинок бороди. Коли її кінчик знову з’явився, Мульч волосинку висмик­нув. Вона померла, щойно вийшла з волосяної сум­ки, застигла і залишилася такою, якою була в середи­ні замка.

Мульч затамував подих і повернув імпровізова­ного ключа. Замок відкрився.

— Ось, мій хлопчику, що значить талант!

Усередині труби пульсувало помаранчеве желе. Іноді із глибини вилітали іскорки. Плазма була за­надто щільною, щоб витекти з отвору, і утримувала циліндричну форму.

Мульч уважно подивився на тремтячий гель.

— Так, вони дезактивовані. Якби ця речовина була живою, ми б уже мали добрячий загар.

— А іскри?

— Залишковий заряд. Можуть полоскотати, але великої шкоди не заподіють.

Артеміс кивнув.

— Добре, — сказав він і застебнув шолом.

Мульч побілів.

— Ти ж несерйозно, Цуценя Бруду? Знаєш, що станеться, коли гармати активують?

— Намагаюсь про це не думати.

— Думай не думай — усе одно, — похитав головою гном. — Гаразд. Маєш проповзти тридцять метрів, а в шоломі повітря лише на десять хвилин. Тримай фільтри закритими. Повітря може стати трохи за­тхлим, але все одно це краще, ніж плазма в легенях. І візьми оце. — Він витяг із замка застиглу волосину.

— Навіщо?

— Щось мені підказує, що ти захочеш вийти з ін­шого боку. Чи ти про таке не подумав, юний генію?

Артеміс кивнув. Не подумав. Отже, героїзм — це не лише сліпе кидання в бій.

— Повертай обережно. Пам’ятай, що це волоси­на, а не метал.

— Повертати обережно. Зрозумів.

-— І не вмикай світло. Галоген може активувати плазму.