Валеріан Васильович Молдован - Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.

Сагач Галина. Риторика / Галина Сагач. — К., 2000.

Сагач Галина. Слово животворяще / Галина Сагач. — К., 2000.

Сергеич П. Искусство речи на суде / П. Сергеич. — М., 1988.

Сковорода Г. Сад пісень / Г. Сковорода. — К., 1983.

Слово адвокату: речи советских адвокатов по гражданским и уголовным делам. — М., 1981.

Смолярчук В. И. Гиганты и чародеи слова. Русские судебные ораторы второй половины XIX в. / В. И. Смолярчук. — М., 1984.

Сопер Поль. Основы искусства речи / Поль Сопер. — Ростов-на-Дону, 1995.

Сперанский М. М. Правила высшего красноречия / М. М. Сперанский. — М., 1973.

Стратий Л. М., Литвинов В. Д., Андрушенко В. А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии / Л. М. Стратий, В. Д. Литвинов, В. А. Андрушенко.-К., 1982.

Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М., 1992.

Судебные речи известных русских юристов. — М, 1958.

Судебные речи прокуроров. — М., 1958.

Судебные речи советских обвинителей. — М., 1965.

Судові промови адвокатів України. — К., 2000.

Тимофеев А. Г. Судебное красноречие в России / А. Г. Тимофеев. — СПб., 1990.

Томан Іржі. Мистецтво говорити / Іржі Томан. — К., 1986.

Українські прислів’я та приказки. — К., 1972.

Утченко С. Л. Цицерон и его время / С. Л. Утченко. — М., 1972.

Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія / З.І. Хижняк. — М., 1970.

Царев В. И. Обвиняется пьянство / В. И. Царев. — М., 1986.

Царев В. И. Слово государственному обвинителю / В. И. Царев. — М., 1982.

Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве / Цицерон. — М., 1972.

Чепіга І. П. Ораторське мистецтво на Україні в XVI—XVII ст. / I. Ц. Чепіга // Укр. мова і література в школі. — 1989. — № 10.

Шопенгауэр А. Эристика или искусство спорить / А. Шопенгауэр. — СПб., 1990.

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків / Д. І. Яворницький. — Львів, 1990.

Панове присяжні засідателі!

Убивство дружини чи коханки, так як і убивство чоловіка чи коханця, інакше, позбавлення життя найближчої людини на світі, щоразу викликає у нас найглибші душевні переживання. Вам слід зрозуміти обох і сказати про них щиру правду, зважаючи на те, що вони одне одного не розуміли, тому що завжди домінує істина: «чужа душа — темний ліс». А в шлюбі, де, здавалося б, у чоловіка і жінки одне тіло, — це загальне правило підтверджується особливо часто.

До речі, навряд чи знайдеться інша пара, така гармонійна зовні і така роз’єднана зсередини, як Андреев і Зінаїда Миколаївна.

Подивимося, як же склалися і поєдналися їхні долі.

Почнемо з чоловіка.

Перший раз він одружився у 23 роки. Шлюб був спокійний, без особливого захоплення. Дівчина була із гарної сім’ї, на три роки молодша Андреева. Подружжя зажило дружно. Андреев був вірним чоловіком. Різноманітності в жінках він не шукав, не любив і навіть не розумів. Він був із породи «однолюбів». Так тривало більше десяти років. Лише на тридцять п’ятому році перед Андреєвим з’явилася спокуса в образі Сари Левіної. Наперекір своїй волі був він одурманений. У ньому заговорила, якщо хочете «друга молодість», тому що перша пройшла непомітно. Це фатальне почуття, природний потяг до жінки, заполонюю стриманого і нерозпусного чоловіка значно глибше і повніше, ніж перше. Скромний чоловік, який пропустив мимохіть бурхливу пристрасть юності, у таких випадках думає собі: «Це, нарешті, те справжнє щастя, яке, здається, всі знають, а я ще не знав»...

Я назвав Андреева «однолюбом», а тепер ніби суперечу собі. Який же «однолюб», якщо «друга молодість».

Але люди зовсім чисті в статевому питанні зустрічаються рідко. Тобто, звичайно, є на світі бездоганні жінки, що не знали нікого, окрім свого чоловіка. Бувають і чоловіки, які залишаються вірними своїм дружинам, взявши з ними шлюб після всілякого бешкетування. Але навряд чи була колись така подружня пара, яка і з’єдналася при взаємній невинності, і залишається такою до смерті.

Тому Андреева, який знав протягом 30 років лише двох жінок, можна назвати цнотливим, чистим, схильним до однолюбства.

Перша зустріч Андреева зі своєю «судженою» відбувалася в «Лісному», на товариському гулянні. Йому назвали її як загальнодоступну «панночку».

Багато любителів розваг залицялося до неї. Але вся вона, з голови до ніг, якось відразу пройняла його серце. Пояснити це почуття неможливо. У кожного є своя призначена жінка, від якої не врятуєшся... Така була і Сара Левіна для Андреева. З кожною новою зустріччю він захоплювався все більше. Він робив їй подарунки, висловлював свої почуття. Вона, очевидно, приглядалася до нього і подавала надії. Нарешті, його ніжність і захоплення зробили свою справу. Вона відчула в ньому щось стійке, надійне — і віддалася... Вона не була цнотливою. Як завжди в таких випадках, у минулому коханні виявилось щось невизна-чене: чи то короткочасні романи, чи необережність. Андреев не