Томас Тімайєр - Закон Хроноса

що він вимкнений, але ледве помітне світіння очей свідчило про те, що він усього лише перебуває в режимі очікування.

Стіни знову здригнулися. Дощ із такою силою періщив по даху, що будь-хто інший на місці Оскара давно б злякався.

«Боже, боже, боже,— думав Оскар.— Мерзенна погода. Чи прийде в таку грозу Гумбольдт? І взагалі, хто зможе викрасти машину часу? Вона занадто громіздка, щоб її можна було кудись перемістити».

Іззовні зарипіло дерево. Потім пролунав гуркіт. Напевно, гілка впала на дах. Чи це Гумбольдт?

Оскар підійшов до дверей. Подивився в замкову шпарину. Небо розірвала блискавка, і на коротку мить яскраво освітила ліс. Нікого.

— Агов?

У відповідь тільки шум грози.

— Є тут хтось? — Оскар відчинив двері й висунув голову.

Справжній шабаш відьом! Темні силуети дерев моторошно виділялися на тлі мерехтливого неба. Хмари простромлювали незліченні блискавки.

Юнак зачинив двері, засунув засув і повернувся в тепло. Як же приємно, коли між тобою та розбурханою природою розташовано кілька сантиметрів дерева. Розвідка пішла на користь: утоми він більше не відчував. Ще трохи, і його змінить батько. Він уже  не може дочекатися, коли вляжеться в постіль і натягне на голову ковдру.

Оскар ішов за книгою, коли знову сяйнула блискавка. Вона була яскравішою, ніж попередні. Начебто вдарила прямо за вікном. На підлозі відбився світлий прямокутник. Прямокутник із жирним павуком посередині. Руки витягнуті в боки, ноги впираються в нижні кути. Готовий кинутися на нову жертву. Підлога під ногами Оскара затремтіла від грому. Крижаний страх скував усе тіло. Таких великих павуків не буває. Він підняв погляд. Саме вчасно, щоб побачити, як на нього насувається чорна тінь. Удар. Він із такою силою впав на підлогу, що з легенів вибилося повітря. Начебто з ходу наштовхнувся на стіну. З очей посипалися іскри. Юнак лежав на підлозі й ледве дихав. Нарешті, за цілу вічність, легені наповнилися живлющим киснем.

— Ну, малий, не думав, що ми так скоро побачимося?

Тінь нависла прямо над ним. Міцна, мускулиста, сильна.

Берінгер.

Скрививши губи в усмішці, на нього дивився сам ватажок зграї. Не встиг Оскар відповісти, як у майстерні пролунало оглушливе виття.

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

Берінгер обернувся.

Високо на машині стояв Герон, і очі його палали, як дві червоні вуглинки.

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

— Що це?

— Герон,— прохекав Оскар.— Програма захисту… активована.

У грудях немов вогонь горів. Добре, якщо він нічого не зламав.

— Зроби так, щоб шум припинився. Негайно.

— Не можу…— похитав головою Оскар, який іще не оговтався після падіння.

Берінгер схопив його за комір і добряче трусонув.

— Я сказав, зроби так, щоб він замовк. Ворушися!

— Ця… захисна система… автоматична… не можна відключити,— видавив Оскар.— Батько сконструював її так… на випадок, якщо хтось захоче украсти машину часу…

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

— Споримо, я її вимкну? — Берінгер відкинув Оскара й метнувся до машини. Дорогою він підхопив важкий гайковий ключ.

— Ні! — крикнув Оскар.— Цього робити не можна! Він незамінний, машина без нього не працює.

Він важко підвівся, перемагаючи біль.

— Мені однаково,— крикнув Берінгер.— Якщо ця штука не припинить шуміти, я розтрощу їй череп. Ти чуєш мене, бляшаний ящику? Замовкни!

Берінгер підбіг до машини часу й забрався по сходах у кабіну. Стиснувши в руці важкий гайковий ключ, наблизився до панелі управління.

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

Оскар зібрався з силами і рвонувся за Берінгером. Треба щось робити! У грудях горів вогонь. Він схопився пальцями за поруччя і, перемагаючи біль, почав підтягуватися по сходах. Берінгер замахнувся гайковим ключем.

— Якщо ти негайно не припиниш цей спектакль, бісів…

Більше сказати він нічого не встиг. Оскар обхопив його іззаду й ударив у підколінну западину. Цьому трюку його навчив батько. Бойовий прийом із Далекого Сходу, призначений саме для того, щоб обеззброїти могутнього супротивника. Берінгер упав як підкошений. Він розкинув руки, намагаючись повернути рівновагу, але вдарився об Герона. Виття припинилося. Очі робота швидко заморгали. Пролунав глухий гул. Тривожний сигнал, але зараз Оскар не міг нічого вдіяти. У нього була більш важлива справа.

— Відпусти мене, ідіоте,— кричав Берінгер, намагаючись звільнитися.— Клянуся, я переламаю тобі всі…

«Кістки»,— напевно, хотів він сказати, але тут Оскар ударив його ліктем у живіт, тому почулися тільки хрипи. Черевні м’язи в колишнього боксера були немов відлиті із заліза. Він швидко отямився, руками — як сталевими лещатами — обхопив шию Оскара й міцно стис. Юнак спробував звільнитися, але це однаково, що намагатися вирвати із землі корінь дерева. Знову з очей посипалися іскри, цього разу вони  були набагато яскравіші. Мерехтливі вогні, щось на кшталт електричного гудіння. Характерний запах нагрітих дротів. Оскар скосив очі й помітив, що маховик почав рухатися. Дуги здригнулися й плавно рушили вниз. Гудіння поступово перетворювалося на гул. Підлога під ногами завібрувала. Повітря зробилося нестерпно гарячим, огорнуло, немов ковдрою, і проникло під одяг.

Берінгер теж це помітив і послабив хватку.

— Якого дідька?..

І тут їх поглинув хаос. Вереск, як від мільйонів звільнених душ. Нестерпно яскраве світло, таке, що довелося міцно заплющити очі. Оскар зрозумів, що вони перетинають час. Але відчуття були не такі, як минулого разу. Щось підказувало йому, що зараз вони рухаються уперед. Назустріч майбутньому.

28

Г умбольдт востаннє глянув на наручний годинник. Незабаром дванадцята. Настав час виходити. Якби тільки негода трохи вщухла!

За дверима бушувала гроза. Кілька годин тому він подивився на барометр і побачив, що наближається негода, але ніяк не припускав, що все буде так погано. Взяти парасольку? Ураганний вітер однаково вирве його з рук. Найкраще довге пальто й крислатий капелюх. І не